СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 16.02.2000
(Витяг)
У квітні 1998 р. К. і Р. пред'явили позов до Л. та
Камінь-Каширської міської ради про повернення самовільно зайнятої
земельної ділянки й усунення перешкод у користуванні нею. Позивачі
зазначали, що на підставі договору дарування вони є співвласниками
жилого будинку в м. Камінь-Каширському, присадибна земельна
ділянка поруч із яким має площу 0,22 гектара. Відповідач Л. за
згодою представника міської ради самовільно зайняв 22,99 кв. метра
належної їм земельної ділянки. Крім того, він на межі ділянки
побудував хлів, нечистоти з якого течуть на їхню земельну ділянку.
За таких обставин позивачі просили суд зобов'язати відповідача
усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, знести
зведені на ній споруди та привести її у придатний для користування
стан.
Рішенням Камінь-Каширського районного суду від 23 липня 1998
р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Волинського обласного суду від 31 серпня того ж року, в
задоволенні позову було відмовлено. Ухвалою судової колегії з
мотивувальної частини рішення виключено посилання на те, що суд не
вправі розглядати даний спір.
Постановою президії Волинського обласного суду від 10
листопада 1999 р. протест заступника Генерального прокурора
України було залишено без задоволення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі рішень, оскільки
судом неповно з'ясовано її дійсні обставини та на порушення вимог
ст. 319 ЦПК ( 1003-05 ) (1003-05)
не виконано вимог судової колегії
обласного суду, яка скасувала рішення. Крім того, рішення суду
постановлено з порушенням вимог Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України протест залишила без задоволення з таких підстав.
Судом установлено, що позивачі на підставі договору дарування
від 3 листопада 1993 р. стали співвласниками згаданого жилого
будинку.
Згідно зі ст. 22 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
право власності на землю або
право користування наданою земельною ділянкою виникає після
встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в
натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це
право.
За вимогами ст. 30 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
при переході права власності
на будівлю чи споруду разом із цими об'єктами переходить і право
користування земельною ділянкою, посвідчене державним актом, який
видається та реєструється відповідною радою.
Оскільки в судовому засіданні установлено, що міською радою
позивачам не надавалися правоустановчі документи з визначенням меж
земельної ділянки, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Тому доводи протесту про те, що позивачі користуються земельною
ділянкою відповідно до рішення міської ради, не мають правового
значення.
Безпідставним є твердження протесту про те, що рішення суду
суперечить вимогам ч. 2 ст. 124 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
оскільки суд прийняв справу до свого провадження, розглянув її по
суті та відмовив у задоволенні позову тому, що вимоги позивачів не
грунтуються на їх правах і є передчасними. Згідно зі ст. 3 ЗК
( 561-12 ) (561-12)
надання земельних ділянок належить до компетенції рад,
і позивачі не позбавлені можливості звернутися до міської ради,
одержати правоустановчий документ із визначенням розмірів та меж
земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Не порушено й вимог ст. 319 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, оскільки через
відсутність правоустановчих документів у позивачів не було потреби
перевіряти законність рішення міської ради про передачу земельної
ділянки відповідачу і з'ясовувати причини розбіжностей у
документах останнього.
Таким чином, постановлені судові рішення відповідають
матеріалам справи і вимогам закону, а тому підстав для їх
скасування не вбачається.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України залишила без задоволення, а рішення Камінь-Каширського
районного суду, ухвалу судової колегії в цивільних справах
Волинського обласного суду та постанову президії цього ж суду -
без зміни.
"Вісник Верховного Суду України", N 5, вересень - жовтень, 2001
р.