СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 19.01.2000
(Витяг)
Судові рішення про право на жиле приміщення, на яке
видавалось охоронне свідоцтво (броня), скасовані, оскільки суд
недостатньо з'ясував відомості про вибуття позивачів на постійне
проживання в район Крайньої Півночі, де вони одержали та
приватизували житло, і не дав їм належної оцінки.
Охоронне свідоцтво (броня) втрачає силу в разі вибуття
громадянина на постійне місце проживання до іншого населеного
пункту
У вересні 1997 р. Б.М.П. і Б.М.О пред'явили позов до Б.О.А. й
Б.А.Д. про виселення та вселення. Позивачі зазначали, що з 1989 р,
по день виникнення спору Б.М.П. у зв'язку з її виїздом на роботу в
район Крайньої Півночі за строковим трудовим договором була
заброньована квартира. Оскільки в її відсутність і без її згоди в
цю квартиру вселилася відповідачка Б.А.Д., позивачі просили
виселити останню, а їх вселити у спірну квартиру.
Відповідач Б.О.А. пред'явив зустрічний позов про визнання
позивачів такими, що втратили право на користування спірним жилим
приміщенням, посилаючись на те, що його колишня дружина Б.М.П. з
їхнім неповнолітнім сином Б.М.О. вибули на постійне місце
проживання до Росії, стали громадянами цієї держави, одержали і
приватизували там житло.
Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області
від 16 жовтня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової
колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від
21 грудня того ж року та постановою президії цього суду від
28 липня 1999 р., позов було задоволено, позивачів вселено у
спірну квартиру, в зустрічному позові відмовлено і виселено Б.А.Д.
із цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування зазначених судових рішень. Судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з
таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги Б.М.П. і Б.М.О. та відмовляючи в
зустрічному позові, суд виходив із того, що у зв'язку з виїздом у
район Крайньої Півночі на роботу за строковим трудовим договором
Б.М.П. на законних підставах із 1989 р. декілька разів бронювала
спірну квартиру і, таким чином, разом зі своїм сином зберегла
право на користування нею. Її дії з цих питань відповідають
вимогам статей 73, 75 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
. Враховуючи намір позивачки
повернутися згодом у спірну квартиру й те, що раніше без її згоди
квартира була викуплена відповідачем і цей договір купівлі-продажу
визнано недійсним ще в 1992 р., суд також дійшов висновку про те,
що Б.М.П. не втратила права на користування спірною квартирою.
Проте такі висновки не є обгрунтованими, оскільки суд дійшов
їх за неповно з'ясованих обставин справи, які мають істотне
значення для правильного вирішення житлового спору, не перевіривши
ретельно доводів позивачів та заперечень відповідачів і не давши
належної оцінки доказам, на які посилався Б.О.А.
Заперечуючи проти позову, останній, зокрема, стверджував, що
його колишня дружина Б.М.П. та їхній син виїхали на постійне місце
проживання до Росії, набули громадянства цієї держави, одержали
там житло і приватизували його. Після розірвання шлюбу з ним
Б.М.П. забрала всі свої речі та перевезла їх на інше постійне
місце проживання.
Суд цих заперечень ретельно не перевірив, не навів у рішенні
мотивів, з яких він не взяв їх до уваги, та не врахував, що
відповідно до вимог п.10 Правил бронювання житлових приміщень в
Українській РСР (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від
9 вересня 1985 р. N 342 ( 342-85-п ) (342-85-п)
охоронне свідоцтво (броня)
втрачає чинність у разі вибуття громадянина на постійне проживання
до іншого населеного пункту.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.11 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. N 2 ( v0002700-85 ) (v0002700-85)
"Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами
Житлового кодексу України", на підтвердження вибуття на інше
постійне місце проживання суд може брати до уваги будь-які
фактичні дані, що свідчать про обрання стороною іншого постійного
місця проживання (перевезення майна до іншого жилого приміщення,
виїзд до іншого населеного пункту, укладення там трудового
договору на невизначений строк тощо).
Крім того, суд не з'ясував, де були прописані позивачі на час
видачі їм охоронних свідоцтв на спірну квартиру, чи могли вони,
громадяни іншої держави, в якій мають приватизоване житло і
постійно проживають, бути суб'єктом бронювання житла на території
України.
Залишаючи рішення без зміни, касаційна та наглядна інстанції
на ці недоліки уваги не звернули.
Оскільки судові рішення постановлені з порушенням вимог
статей 15, 30, 40, 62, 203 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
, вони підлягають
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд, при якому
суду слід врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом
заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин
справи, більш ретельно перевірити доводи й заперечення сторін і
залежно від установленого постановити відповідне рішення.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, рішення Новопсковського районного суду
Луганської області, ухвалу судової колегії в цивільних справах
Луганського обласного суду та постанову президії цього суду
скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
"Вісник Верховного Суду України", N 1, січень-лютий 2001 р.