Відповідно до ст. 427 ЦПК України (1503-06) рішення суду іноземної держави виконуються в Україні, якщо це передбачено міжнародним договором, учасницею якого вона є

У листопаді 1997 р. компанія "Транс Коммодітіз" (США) через Міністерство юстиції України і дипломатичні канали звернулась до суду з клопотанням про визнання та виконання на території України наказу і рішення п'ятої палати в цивільних справах Земельного Суду м. Франкенталь (ФРН) відповідно від 7 та 20 листопада 1997 р. про накладення арешту на майно німецької фірми "Алекс Айрон Імпекс" у зв'язку з порушенням домовленостей щодо поставки вугільного концентрату.

Клопотання розглядалося судами неодноразово. Останньою ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 14 серпня 1998 р. в задоволенні клопотання відмовлено.

Ухвалу оскаржила компанія "Транс Коммодітіз", яка просила її скасувати і направити справу на новий розгляд, оскільки суд не з'ясував усіх обставин, що мають значення для вирішення останньої, не виконав вказівок Верховного Суду України, викладених в ухвалі від 22 квітня 1998 р., щодо додержання процесуальних норм, не взяв до уваги правову угоду між СРСР і ФРН від 4 грудня 1956 р., неправильно застосував ст. 426 ЦПК (1503-06) , порушив вимоги статей 30, 62, 149-151 ЦПК (1501-06, 1502-06) , а тому необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання. Позивач вказав також на те, що суд безпідставно не застосував принципи взаємності та звичай, визнані у міжнародному праві. Скаргу залишено без задоволення з таких підстав.

Згідно зі ст. 427 ЦПК (1503-06) порядок виконання в Україні рішень іноземних судів визначається відповідними міжнародними договорами, учасницею яких вона є.

Судом установлено, що Україна не є учасницею міжнародних договорів, угод чи конвенцій, за якими вона брала б на себе зобов'язання визнавати й виконувати судові рішення, прийняті у ФРН.

На час розгляду справи питання надання правової допомоги у цивільних справах щодо взаємного визнання й виконання рішень судів ФРН і України, зокрема про накладення арешту на майно іноземної фірми, яке знаходиться на території нашої держави, не було врегульовано ні міжнародними договорами, ні законами України.

Посилання у скарзі на можливість застосування до цих правовідносин міжнародної угоди про правову допомогу між ФРН і СРСР, укладеної шляхом обміну нотами від 4 грудня 1956 р. та від 5 серпня 1957 р., необгрунтовані, оскільки дана угода визначає лише види взаємних доручень у справах (допит свідків, вручення повісток та інших судових документів) і не передбачає можливості визнання й виконання рішень судів на території України чи ФРН.

Не є обгрунтованими і доводи про те, що суд неправильно застосував положення ст. 426 ЦПК (1503-06) , взявши до уваги лише ті процесуальні дії, які зазначено в цій статті, оскільки в даному випадку йдеться про виконання переданих в установленому порядку доручень іноземних судів, а спеціальною нормою, що регулює й конкретно визначає умови виконання в Україні рішень цих судів, є ст. 427 ЦПК.

За таких обставин ухвалу Дніпропетровського обласного суду було залишено без зміни, а скаргу компанії "Транс Коммодітіз" - без задоволення.