СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 28.10.98
(Витяг)
У вересні 1997 р. заступник Генерального прокурора України
звернувся в суд із заявою про визнання незаконними змін і
доповнень (затверджених наказом Міністерства охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки (далі - Мінекобезпеки)
від 26 жовтня 1995 р.) до Методики розрахунку розмірів
відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення
законодавства про охорону та раціональне використання водних
ресурсів ( z0162-95 ) (z0162-95)
(затверджена наказом цього Міністерства від
18 травня 1995 р. Далі - Методика).
У заяві зазначалося, що наказом від 26 жовтня 1995 р.
скасовано дію формул визначення збитків у національній валюті при
забрудненні водних об'єктів скидами зворотних вод і сміття щодо
суден, кораблів та інших плавучих засобів при забрудненні
територіальних і внутрішніх морських вод України (пункти 5.2.1,
5.2.4, 5.2.6 Методики ( z0162-95 ) (z0162-95)
), а також доповнено Методику п.
5.2.11, згідно з яким дія пунктів 5.2.7 - 5.2.10 не поширюється на
судна, кораблі та інші плавучі засоби, що забруднюють
територіальні і внутрішні морські води України, тобто в разі
вжиття їх володільцями заходів по ліквідації наслідків забруднення
сума збитків залежно від загального строку ліквідації і кількості
зібраної або знешкодженої забруднюючої речовини не зменшується, як
це передбачалось раніше п. 5.2.10 Методики для всіх юридичних і
фізичних осіб, що вчинили забруднення.
На думку прокурора, таке розмежування ступеня
відповідальності суб'єктів власності за порушення водного
законодавства є грубим порушенням принципу рівності суб'єктів
права власності перед законом, закріпленого в ст. 13 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, та суперечить сформульованому в ст. 28
Закону "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
положенню про те,
що держава забезпечує підприємцям рівні правові й економічні умови
господарювання. Це не сприяє зацікавленості забруднювачів
морського середовища у своєчасній ліквідації наслідків аварій.
Посилаючись на те, що Мінекобезпеки листами від 2 вересня
1997 р. і 29 серпня 1998 р. протест Генеральної прокуратури про
скасування згаданих змін та доповнень до Методики ( z0162-95 ) (z0162-95)
відхилило, заступник Генерального прокурора України просив
задовольнити заяву.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня
1997 р. заяву заступника Генерального прокурора України було
задоволено. Наказ Мінекобезпеки від 26 жовтня 1995 р. N 116
( z0478-95 ) (z0478-95)
про внесення змін і доповнень до Методики визнано
незаконним і скасовано з дня його введення в дію.
У касаційному порядку справа не розглядалась.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування рішення районного суду і постановлення
нового - про відмову в задоволенні заяви у зв'язку з неправильним
застосуванням судом норм матеріального права.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
протест задовольнила з таких підстав.
Встановивши, що наказом Мінекобезпеки від 26 жовтня 1995 р.
N 116 ( z0478-95 ) (z0478-95)
внесено зміни та доповнення до пунктів 3.1.9,
5.2.1, 5.2.4, 5.2.6 Методики і з додатка N 5 вилучено приклади 4
та 5, а розділ 5 доповнено п. 5.2.1, у якому вказано, що дія
пунктів 5.2.7 - 5.2.10 не поширюється на судна, кораблі та інші
плавучі засоби, що забруднюють територіальні і внутрішні морські
води України, у зв'язку з чим їх володільцям у разі вжиття ними
заходів по ліквідації наслідків забруднення не зменшується сума
збитків залежно від загального строку ліквідації і кількості
зібраної або знешкодженої забруднюючої речовини, як це передбачено
п. 5.2.10 Методики щодо інших об'єктів забруднення, суд послався
на те, що Мінекобезпеки не було уповноважено Кабінетом Міністрів
України на внесення цих змін та доповнень і що вони суперечать
положенням ст. 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
про рівність
перед законом усіх суб'єктів права власності.
Проте судова колегія не погодилася з таким висновком,
оскільки суд дійшов його внаслідок помилки у застосуванні норм
матеріального права.
В Україні питання про межі цивільної відповідальності за
збитки, завдані внаслідок порушення водного законодавства, у тому
числі правил охорони внутрішніх морських вод та територіального
моря від забруднення, регулюється Законом "Про охорону
навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) (1264-12)
, Водним кодексом
України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, іншими нормативно-правовими актами з цих
питань, а також відповідними міжнародними договорами, учасником
яких (або правонаступником за якими) є Україна.
Зокрема, ст. 69 названого Закону ( 1264-12 ) (1264-12)
передбачає, що
шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону
навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як
правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру
стягнення і незалежно від збору за забруднення навколишнього
природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Згідно зі ст. 111 Водного кодексу ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
підприємства,
установи, організації і громадяни України, а також іноземні
юридичні й фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані
відшкодувати збитки, завдані внаслідок порушень водного
законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством
України. Цим Кодексом також установлено, що Кабінет Міністрів
України і Мінекобезпеки України є компетентними органами у
вирішенні всіх питань у галузі використання й охорони вод та
відтворення водних ресурсів (статті 14, 15).
Відповідно до вимог Закону "Про охорону навколишнього
природного середовища" ( 1264-12 ) (1264-12)
Мінекобезпеки наказом від 18
травня 1995 р. N 37 ( z0162-95 ) (z0162-95)
(зареєстрований у Мін'юсті
України 1 червня 1995 р. за N 162/698) затвердило Методику
розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі
внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне
використання водних ресурсів, яка є загальним нормативно-правовим
актом з цих питань щодо всіх видів порушень водного законодавства.
З урахуванням того, що Україна є стороною Міжнародної
конвенції по захисту Чорного моря від забруднення, і з метою
відновлення екологічної рівноваги в територіальних та внутрішніх
морських водах України і посилення відповідальності за їх чистоту
Кабінет Міністрів України постановою від 3 липня 1995 р. N 484
( 484-95-п ) (484-95-п)
затвердив такси для обчислення розміру відшкодування
збитків, заподіяних підприємствами, установами, організаціями і
громадянами України, а також іноземними юридичними особами та
громадянами внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших
плавучих засобів територіальних і внутрішніх вод України.
Крім того, встановлено, що розмір відшкодування збитків
обчислюється посадовими особами органів Мінекобезпеки. У разі
відмови від добровільного відшкодування збитків стягнення їх сум
провадиться у судовому порядку за позовами зазначених органів.
Суми збитків обчислюються в доларах США і сплачуються українськими
судновласниками, судна яких плавають під прапором України, у
валюті України за офіційним валютним курсом на день сплати сум
відшкодування. Іноземні, а також українські судновласники, судна
яких працюють за фрахтом під прапорами іноземних країн,
відшкодовують збитки в доларах США або сплачують еквівалент цієї
суми в іншій вільно конвертованій валюті (за умови додержання
валютного законодавства) чи у валюті України за офіційним курсом
на день сплати сум відшкодування.
Цією постановою Мінекобезпеки було доручено за погодженням з
Мінфіном України розробити і затвердити Положення про порядок
обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних
внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів
територіальних і внутрішніх морських вод України ( z0478-95 ) (z0478-95)
.
Таке Положення (погоджене з Мінфіном, НБУ, Мінекономіки,
Мінтрансом, Держжитлокомунгоспом) було затверджене наказом
Мінекобезпеки від 26 жовтня 1995 р. N 116 ( z0478-95 ) (z0478-95)
і
зареєстроване Мін'юстом 27 грудня 1995 р. за N 478/1014. Ним
інакше, ніж у Методиці, урегульовано питання обчислення розміру
відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден,
кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх
морських вод, і передбачено (пункти 2.3 - 2.5), що при цьому виді
порушення водного законодавства норми Методики ( z0162-95 ) (z0162-95)
(пункти 5.1.5 - 5.1.7, 5.2.6) застосовуються при розрахунку
кількості (об'єму) скинутих у водне середовище забруднюючих
речовин.
Оскільки цим Положенням (відповідно до постанови Кабінету
Міністрів України від 3 липня 1995 р. N 484 ( 484-95-п ) (484-95-п)
як
виняток із загальних норм Методики ( z0162-95 ) (z0162-95)
спеціально
урегульовано питання про обчислення розміру відшкодування збитків,
заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших
плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод, у
Мінекобезпеки були підстави для внесення у загальні норми про
розрахунок розміру відшкодування збитків затвердженої ним же
Методики змін та доповнень щодо непоширення дії цих норм на
випадки зазначеного забруднення. Вони внесені у відповідності з
компетенцією Мінекобезпеки і тому могли бути проведені без
спеціального доручення на це Кабінету Міністрів.
Посилання суду на те, що ці зміни і доповнення порушують
вимоги ст. 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
про рівність
перед законом усіх суб'єктів права власності, є необгрунтованим.
Передбачене відповідно до зазначеної постанови Кабінету Міністрів
України ( 484-95-п ) (484-95-п)
посилення відповідальності у випадках
забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів
територіальних і внутрішніх морських вод України рівною мірою
стосується всіх суб'єктів прав власності.
Безпідставним є також посилання у заяві заступника
Генерального прокурора України на порушення Мінекобезпеки ст. 28
Закону "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
. Ця норма регулює
правові й економічні умови господарської діяльності підприємства і
не стосується спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України визнала, що обставини справи встановлені
судом першої інстанції повно і правильно, у збиранні або
додатковій перевірці доказів необхідності немає, однак було
допущено помилку в застосуванні норм матеріального права. Тому
відповідно до п. 5 ст. 337 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
постановлені у справі
рішення скасувала і постановила нове рішення про відмову в
задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2, 1999 р.