ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У Х В А Л А
від 07.10.98
Про необхідність з'ясування всіх обставин при
розгляді справ про поновлення на роботі та стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу
(Витяг)
У грудні 1996 р. Г. пред'явила позов до аптеки N 106 м.
Чернігова про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати
за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що наказом від 27
листопада 1996 р. N 29 її було незаконно звільнено з посади
фармацевта, на якій вона працювала з 4 січня 1984 р., за п. 4 ст.
40 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
. При цьому вона посилалась на те, що не вийшла
на роботу 23 та 24 листопада 1996 р., оскільки не знала, що ці
вихідні дні визнано робочими.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 листопада
1997 р., залишеним без зміни постановою президії Чернігівського
обласного суду від 18 березня 1998 р., в задоволенні позову було
відмовлено.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень і направлення справи на
новий розгляд до суду першої інстанції. Судова колегія Верховного
Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню, а рішення
та постанова - скасуванню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачку було звільнено
за невихід на роботу без поважних причин у вихідні дні 23 та 24
листопада 1996 р., які відповідно до графіка були визначені для
неї робочими.
Відповідно до ст. 67 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
при п'ятиденному
робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні. При цьому
загальним вихідним днем є неділя, а другий вихідний визначається
графіком роботи підприємства, погодженим із профспілковим
комітетом. На підприємствах, де робота не може бути перервана в
загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування
населення, вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68
КЗпП). Порядок застосування роботи у вихідні дні визначається в
ст. 71 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
.
Однак суд не з'ясував, чи додержав відповідач при організації
роботи у вихідні дні зазначених положень і чи була позивачка
належним чином повідомлена про залучення її до роботи.
Крім того, як вбачається з довідки ВАТ "Чернігівфармація", з
1 грудня 1996 р. аптека N 106 є не окремою установою з правами
юридичної особи, а структурним підрозділом названого ВАТ. За таких
обставин вона не могла бути належним відповідачем. Однак суд
розглянув справу і постановив рішення щодо аптеки N 106.
Не перевірив суд належним чином і того, чи було додержано
відповідачем при звільненні позивачки її додаткові гарантії як
голови профспілкового комітету. Так, він не з'ясував, чим було
викликано проведення 25 листопада 1996 р. (тобто за два дні до
звільнення позивачки) загальних профспілкових зборів з обранням
нового профспілкового комітету, чи відповідало це вимогам Статуту,
коли згідно з останнім закінчувались повноваження раніше обраного
комітету та його голови, а також не встановив фактичних обставин
проведення зборів і прийняття рішень.
Викладене свідчить про неповноту з'ясування обставин справи,
що є підставою для скасування рішення районного суду та постанови
президії обласного суду.
Поряд із цим судова колегія в цивільних справах Верховного
Суду України визнала необгрунтованим посилання в протесті
заступника Генерального прокурора України на те, що при звільненні
Г. було порушено вимоги частин 2 та 5 ст. 252 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
,
оскільки вона протягом двох років після закінчення повноважень
голови профспілкового комітету могла бути звільнена тільки за
згодою вищестоящого профспілкового органу. Адже ця гарантія,
передбачена ч. 5 зазначеної статті, не поширюється на випадки
звільнення у зв'язку з повною ліквідацією підприємства або
вчиненням працівником винних дій, у тому числі прогулу без
поважних причин (ч. 4 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
.
"Вісник Верховного Суду України",
N 2, 1999 р.