28 квітня 1998 р. Т. і Б. В. звернулись до суду зі скаргою на рішення окружної виборчої комісії та Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК) про визнання обраним і реєстрацію народного депутата України Б. М. Посилаючись на те, що при проведенні виборів у виборчому окрузі N 215 мали місце численні порушення норм Закону від 24 вересня 1997 р. "Про вибори народних депутатів України" (541/97-ВР) , а зазначені комісії не дали належної оцінки цим фактам, заявники просили скасувати протокол окружної виборчої комісії від 30 березня 1998 р. та постанову ЦВК від 15 квітня 1998 р. Згодом Т. і Б. В. оскаржили також постанову ЦВК від 13 квітня 1998 р. про відмову у визнанні виборів недійсними.

Справа розглядалася судами неодноразово. Ухвалою Київського обласного суду від 31 липня 1998 р. скаргу Т. і Б. В. залишено без розгляду.

Розглянувши в касаційному порядку скаргу Т., судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 15 Закону "Про вибори народних депутатів України" (541/97-ВР) рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій можуть бути оскаржені до суду протягом 10 днів після прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності на порушення цього Закону. Скарги, подані з порушенням установлених Законом строків, розгляду не підлягають.

Судом установлено, що скаргу Т. і Б. В. на рішення окружної виборчої комісії від 30 березня 1998 р. та постанову ЦВК від 15 квітня 1998 р. було подано до суду 28 квітня 1998 р., тобто після закінчення встановленого Законом (541/97-ВР) строку. В судовому засіданні Т. і Б. В. пояснили, що вони не звертались до суду, оскільки рішення окружної виборчої комісії було оскаржено іншими кандидатами в народні депутати України по виборчому округу N 215 і вони чекали результатів розгляду. Тому заявники вважали, що строк звернення до суду ними не пропущено.

Згідно зі статтями 85, 89 ЦПК (1501-06) , якщо скаргу подано після закінчення встановленого законодавством строку і суд не знайде підстав для його поновлення за заявою особи, яка подала скаргу, остання залишається без розгляду.

За таких обставин суд обгрунтовано залишив без розгляду скаргу Т. і Б. В.

Викладені у скарзі доводи про те, що суд повинен був з'ясувати обставини справи і постановити рішення, оскільки ст. 229 ЦПК (1502-06) не передбачено залишення без розгляду заяви з підстав пропуску строку, суперечать вимогам ст. 15 Закону "Про вибори народних депутатів України" (541/97-ВР) та ст. 85 ЦПК (1501-06) .

Порушень норм процесуального права при розгляді справи, які передбачені ст. 314 ЦПК (1503-06) як підстави для скасування ухвали, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України не знайшла.

Посилання Т. на те, що з 2 по 24 квітня 1998 р. він перебував у лікарні й це перешкодило йому вчасно звернутись до суду, судова колегія до уваги не взяла, оскільки ні в судовому засіданні, ні в скарзі на ухвалу суду заявник про цей факт не згадував.

Із наданих Т. додаткових матеріалів та з його письмового пояснення вбачається, що, перебуваючи в лікарні, він продовжував виконувати свої службові обов'язки, постійно мав можливість користуватися засобами зв'язку, в його розпорядженні була автомашина з водієм, листок непрацездатності йому не видавався і він отримав за ці дні заробітну плату.

У скарзі, яку було подано до суду 28 квітня 1998 р., зазначено, що її було складено ще 22 квітня 1998 р., тобто під час перебування Т. на лікуванні.

Виходячи з викладеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що ухвала обласного суду відповідає вимогам статей 85, 234 ЦПК (1501-06, 1502-06) і підстав для її скасування немає.