СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 12.08.98
(Витяг)
3 січня 1996 р. перший заступник прокурора Автономної
Республіки Крим (далі - АРК) звернувся у Верховний суд АРК із
заявою про визнання незаконними рішення колегії Державного
комітету у справах національностей і депортованих громадян АРК від
1 вересня 1995 р. та наказу голови цього Комітету від 15 липня
1996 р. N 19-п. Він посилався на те, що цими рішеннями було
прийнято та затверджено Положення про порядок викупу житла для
депортованих кримських татар (далі - Положення), яке суперечить
чинному законодавству України.
Рішенням Верховного суду АРК від 11 грудня 1997 р. в
задоволенні заяви було відмовлено.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий
розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України протест задовольнила з таких підстав.
Названим Положенням регламентовано порядок викупу житла для
депортованих кримських татар. У заяві прокурора зазначалося, що
цей нормативний акт суперечить ст. 65-1 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
, нормам ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
, які регулюють питання цивільно-правових угод, і
ущемлює права депортованих громадян інших національностей.
На порушення ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
у мотивувальній частині
рішення суду не наведено мотивів, з яких викладені в заяві
аргументи не було взято до уваги.
Обгрунтовуючи законність оспорених рішень та Положення, суд
послався на те, що вони відповідають постанові Кабінету Міністрів
України від 11 серпня 1995 р. N 636 ( 636-95-п ) (636-95-п)
"Про заходи щодо
розв'язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних
проблем в Автономній Республіці Крим", постанові Ради міністрів
АРК від 22 жовтня 1996 р. N 357 "Про розподіл лімітів капітальних
вкладень по програмі повернення і облаштування депортованих
громадян Республіки Крим", розпорядженню Ради міністрів АРК від 21
червня 1996 р. N 410-р "Про викуп житла". Крім того, суд виходив
із принципу доцільності саме такого способу забезпечення житлом
депортованих кримських татар (викуп квартир і передача їх у
власність) та його тимчасового характеру. Однак такі доводи суду є
безпідставними.
Виходячи зі змісту гл. 31-В ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
при розгляді
заяви прокурора суд має з'ясувати, чи відповідають опротестований
акт, рішення або дія вимогам закону, чинного на час їх прийняття
(вчинення). За цих обставин посилання суду на постанову Ради
міністрів АРК від 22 жовтня 1996 р. N 357 є безпідставним. Дві ж
інші постанови не містять будь-яких норм, які регулювали б порядок
розгляду й вирішення зазначених питань, а також вказівок про
розроблення відповідного положення Державним комітетом у справах
національностей і депортованих громадян АРК. Не досліджено судом і
положення про цей Комітет. Таким чином, суд не перевірив, чи діяли
колегія та голова Комітету при прийнятті спірного Положення в
межах своєї компетенції.
На обгрунтування своїх висновків суд послався на листи
Мін'юсту України та Управління юстиції АРК, міністерств фінансів
та економіки, Федерації незалежних профспілок України. Однак
другий та останній листи взагалі відсутні в справі. А в листах
зазначених міністерств висловлено думку про доцільність
застосування такого способу забезпечення житлом депортованих
громадян після внесення змін до відповідних нормативних актів. У
той самий час, на думку зазначених органів, прийняте Положення
суперечить чинному законодавству. Будь-якої оцінки цим обставинам
суд не дав.
Висновок суду про доцільність прийняття такого Положення з
урахуванням обставин, які склалися при вирішенні проблем
депортованих осіб, є помилковим, оскільки відповідно до ст. 11 ЦПК
( 1501-06 ) (1501-06)
суд вирішує справи на підставі Конституції
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, інших актів законодавства України та її
міжнародних договорів.
З урахуванням наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України рішення Верховного суду АРК скасувала і
направила справу до того ж суду на новий розгляд в іншому складі
суддів.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.