СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 05.08.98

                             (Витяг)

     У квітні    1998    р.    релігійна    громада    Української
Греко-католицької Церкви (далі -  УГКЦ)  с.  Жукотин  Турківського
району  Львівської  області оскаржила до суду розпорядження голови
Львівської обласної державної адміністрації від 3 квітня 1996 р. N
363, яким церкву Святого Пантелеймона було передано в користування
релігійній  громаді  Української  Православної  Церкви  Київського
Патріархату (далі - УПЦ КП).

     Скарга мотивувалася тим,  що зазначена церква є єдиною в селі
культовою  спорудою,  була побудована і утримується віруючими обох
громад,  а  громада  УГКЦ  погодилася  на  почергове  користування
церквою,   що   не   було   враховано   при  прийнятті  оспореного
розпорядження.

     Рішенням Львівського  обласного суду від 16 червня 1998 р.  в
задоволенні скарги було відмовлено.

     У касаційній  скарзі  заявник  порушив питання про скасування
рішення суду як незаконного.  Судова колегія в  цивільних  справах
Верховного  Суду України визнала,  що касаційна скарга задоволенню
не підлягає з таких підстав.

     Судом установлено, що в с. Жукотин, в якому діють громади УПЦ
КП та УГКЦ, є одна культова споруда - церква Святого Пантелеймона,
побудована  силами  й  за кошти православної громади та освячена в
1956 р.  З 1990 р. церква перебуває в користуванні громади УПЦ КП,
утримується та ремонтується за її кошти.  Громада УГКЦ, створена в
1990 р.,  участі в цьому не брала.  Церква Святого Пантелеймона  -
єдина  культова  споруда  на території Лімнянської сільської ради,
яку було передано в користування громаді УПЦ КП.  Культові споруди
в  навколишніх  селах  перебувають  у  користуванні  громад  УГКЦ.
Розпорядження  голови  обласної  державної  адміністрації  від  21
березня 1994 р. N 222 про передачу церкви в почергове користування
рішенням Львівського обласного суду від 29  серпня  1995  р.  було
визнано незаконним. Громада УПЦ КП згоди на почергове користування
церквою не давала.

     Ці висновки підтверджуються дослідженими в судовому засіданні
поясненнями представників релігійних  громад,  обласної  державної
адміністрації,  показаннями свідків М. В. В. і М. В. П., архівними
довідками, відомостями про реєстрацію релігійних громад та надання
їм у користування культових споруд, рішенням обласного суду від 29
серпня 1995 р.,  договорами про проведення ремонту будівлі церкви,
яким суд дав оцінку відповідно до закону.

     Суд правильно   встановив   фактичні   обставини   справи   й
обгрунтовано відмовив у задоволенні скарги відповідно до вимог ст.
17 Закону від 23 квітня 1991 р.  "Про свободу совісті та релігійні
організації" ( 987-12 ) (987-12)
         і п.  6 Постанови Верховної  Ради  України
від 23 квітня 1991 р.  N 988-XII ( 988-12 ) (988-12)
         про порядок введення в
дію цього Закону.

     Наведені в   касаційній  скарзі  доводи  про  невідповідність
рішення суду фактичним обставинам справи і  чинному  законодавству
не підтвердилися.

     Взявши до уваги те, що рішення суду відповідає вимогам закону
і  підстав  для його скасування немає,  судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України рішення Львівського обласного суду
залишила без зміни,  а касаційну скаргу релігійної громади УГКЦ с.
Жукотин - без задоволення.

 "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.