СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 24.06.98

     м. Київ

                             (Витяг)

     У грудні 1995 р.  Р.І.І. звернувся в суд із позовом до Р.І.В.
про  визнання  за  ним права на жилу площу.  Позивач зазначав,  що
після реєстрації шлюбу з відповідачкою він  за  згодою  її  матері
Ш.В.  і  брата Ш.А.  вселився в квартиру,  наймачем якої була мати
відповідачки,  і постійно там проживав до 11 вересня 1995 р., хоча
був  прописаний  у  своєї  матері  Р.Р.  У зв'язку із загостренням
стосунків він  був  змушений  тимчасово  не  проживати  в  спірній
квартирі.  Посилаючись на те, що відповідачка не визнає його права
на цю квартиру, він просив задовольнити позов.

     У квітні  1996 р.  Р.І.І.  пред'явив додаткові позовні вимоги
про визнання недійсним свідоцтва про  право  власності  на  спірну
квартиру, оскільки в процесі розгляду справи йому стало відомо, що
відповідачка  разом  з  неповнолітнім  сином   приватизувала   її.
Вважаючи,  що цією приватизацією порушено його житлові права,  він
просив задовольнити позовні вимоги.

     Рішенням Київського  обласного  суду від 14 травня 1998 р.  в
задоволенні позову було відмовлено.

     У касаційній  скарзі  позивач просив рішення суду скасувати і
направити справу на новий розгляд,  оскільки суд неповно  з'ясував
дійсні обставини справи, дав невірну правову оцінку зібраним у ній
доказам і неправильно застосував норми матеріального права. Судова
колегія  в  цивільних справах Верховного Суду України визнала,  що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

     Згідно зі  ст.  65 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
         особи,  що вселились у жиле
приміщення як члени сім'ї  наймача,  набувають  рівного  з  іншими
членами   сім'ї  права  користування  цим  приміщенням,  якщо  при
вселенні між цими особами,  наймачем і членами його сім'ї,  які  з
ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування жилим
приміщенням.

     У судовому засіданні встановлено, що з травня 1989 р. позивач
перебував у шлюбі з відповідачкою і за згодою її матері Ш.В.,  яка
була наймачем  спірної  квартири,  і  брата  Ш.А.  вселився  у  цю
квартиру.  Між  наймачем  і  членами  його сім'ї та позивачем була
домовленість про те,  що останній проживатиме зі своєю дружиною  у
спірній  квартирі,  однак  зберігатиме  право  на  житлову площу в
квартирі його матері.  Зазначені обставини підтверджені в судовому
засіданні  поясненнями  сторін,  довідкою  про  склад сім'ї матері
позивача,  відміткою про прописку в його  паспорті  та  письмовими
поясненнями Ш.В., яка в даний час постійно проживає у Федеративній
Республіці Німеччина.  Проживаючи в спірній квартирі,  позивач був
прописаний  у  квартирі  своєї  матері,  де  за  нього  сплачували
квартирну плату та комунальні послуги.  В грудні 1993 р.  він став
співвласником квартири,  в якій був прописаний,  приватизувавши її
разом з матір'ю і братом.

     За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те,  що
позивач не набув права на спірну квартиру.

     Суд також  перевірив  правильність приватизації відповідачкою
спірної квартири і будь-яких порушень Закону від 19 червня 1992 р.
"Про приватизацію державного  житлового  фонду"  ( 2482-12  ) (2482-12)
          не
встановив.

     Оскільки постановлене  Київським   обласним   судом   рішення
відповідає  матеріалам  справи і вимогам закону,  судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України залишила його без зміни.

 "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.