СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 06.05.98
(Витяг)
У серпні 1995 р. К. та Р. пред'явили позов до С. про
відшкодування шкоди. Позивачі зазначали, що 8 липня 1995 р. з вини
відповідача трапилася дорожньо-транспортна подія, внаслідок якої
одному з них було пошкоджено автомобіль, а другому - автомобільний
причіп. Оскільки добровільно відшкодувати завдані збитки
відповідач відмовився, позивачі просили задовольнити їхні вимоги.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 6 березня 1996
р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Івано-Франківського обласного суду від 2 квітня 1996 р.,
позови задоволено, з відповідача на користь позивачів стягнуто
кошти на відшкодування шкоди та судові витрати.
Протест заступника Голови Верховного Суду України постановою
президії Івано-Франківського обласного суду від 30 січня 1998 р.
було залишено без задоволення.
У новому протесті заступник Голови Верховного Суду України
порушив питання про скасування судових рішень, оскільки суд
неповно з'ясував дійсні обставини справи. Судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.
При вирішенні спору суд виходив з того, що шкоду позивачам
заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, і оскільки відповідач не
довів, що шкода виникла не з його вини, він на підставі ст. 450 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язаний її відшкодувати.
Судова колегія та президія обласного суду з такими висновками
міського суду погодились. Проте вони не відповідають обставинам
справи.
Суд зазначив у рішенні, що відповідач, керуючи власним
автомобілем, виїхав на полосу зустрічного руху, де зіткнувся з
автомашиною, якою керував К., буксируючи причіп Р., тобто шкоду
заподіяно внаслідок зіткнення джерел підвищеної небезпеки.
Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 27
березня 1992 р. N 6 ( v0006700-92 ) (v0006700-92)
"Про практику розгляду судами
цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснив, що
питання про відповідальність володільців джерел підвищеної
небезпеки один перед одним за шкоду, заподіяну внаслідок зіткнення
таких джерел, вирішується за правилами ст. 440 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
.
У скарзі в порядку нагляду на судові рішення С. зазначив, що
дорожньо-транспортна подія трапилася не з його вини, оскільки на
полосу зустрічного руху він виїхав внаслідок втрати свідомості. На
підтвердження своїх доводів відповідач послався на виписку з
історії хвороби, де зазначено, що внаслідок хвороби він під час
керування автомобілем втратив свідомість.
На порушення вимог статей 40, 62 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
суд не дав
цим доказам належної оцінки і всупереч ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
не
навів у рішенні мотивів, з яких не взяв цих доказів до уваги.
При визначенні розміру заподіяних збитків суд послався на
калькуляцію вартості ремонту пошкодженого автомобіля та на акт
технічного огляду причепа. Незважаючи на те, що відповідач не
погоджувався з визначеним у такий спосіб розміром збитків, суд не
обговорив питання про можливість призначення судової експертизи.
Крім того, суд не врахував, що в разі стягнення на відшкодування
збитків потерпілому вартості пошкодженого майна враховується
ступінь зношеності останнього.
Наведене свідчить, що рішення суду постановлено на порушення
вимог матеріального і процесуального права, а судова колегія та
президія обласного суду не звернули на це уваги, отже, воно не
може залишатися в силі. Тому судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України, керуючись статтями 337, 338 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, протест заступника Голови зазначеного суду
задовольнила, рішення Івано-Франківського міського суду від 6
березня 1996 р., ухвалу судової колегії в цивільних справах
Івано-Франківського обласного суду від 2 квітня 1996 р. та
постанову президії цього ж суду від 30 січня 1998 р. скасувала і
направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1, 1999 р.