СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 04.03.98
(Витяг)
У липні 1996 р. В. пред'явив позов до Головного управління
Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим
(далі - ГУМВС) про відшкодування моральної шкоди. У позові
зазначалося, що 30 березня 1995 р. колишній начальник ГУМВС К.
повідомив на прес-конференції, що В. нібито їздить на краденому
автомобілі. Цю інформацію було опубліковано в газетах Криму. Після
неодноразового звернення В. до різних органів газета "Кримська
правда" 20 червня 1996 р. опублікувала вибачення ГУМВС перед ним.
Вважаючи, що внаслідок поширення недостовірної інформації йому
було заподіяно моральну шкоду, В. просив стягнути з відповідача
117 млрд. крб. (за цінами 1996 р.).
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 5
листопада 1996 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від
19 лютого 1997 р., позов було задоволено частково: стягнуто з
ГУМВС на користь позивача 2 тис. грн.
Протест заступника прокурора Автономної Республіки Крим
постановою президії цього суду від 5 вересня 1997 р. залишено без
задоволення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі судових рішень,
оскільки суд не з'ясував дійсних обставин справи. Судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що
позивачеві заподіяно неправомірними діями моральну шкоду і він не
пропустив строку позовної давності, оскільки право на позов у
нього виникло після прийняття постанови про відмову в порушенні
кримінальної справи.
З таким висновком суду погодилися судова колегія в цивільних
справах та президія Верховного суду Автономної Республіки Крим.
Однак цей висновок не можна визнати обгрунтованим.
Відповідно до ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 16 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
"Про судову практику в справах про відшкодування моральної
(немайнової) шкоди" щодо вимог про відшкодування моральної шкоди,
заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і
порочать честь, гідність або ділову репутацію фізичної чи
юридичної особи, встановлено строк позовної давності в один рік.
Згідно зі ст. 76 ЦК перебіг строку позовної давності починається з
дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася
про порушення свого права.
Із матеріалів справи та позовної заяви вбачається, що
позивачеві стало відомо про поширення щодо нього відомостей, які
не відповідають дійсності, 30 березня 1995 р. В березні - квітні
1995 р. ці відомості були опубліковані в газетах "Кримська
правда", "Південний кур'єр", "Бізнес-Експрес". За таких обставин
висновок суду про те, що перебіг строку позовної давності в даному
випадку починається з дня, коли було винесено постанову про
відмову в порушенні щодо відповідача кримінальної справи, є
невірним.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
розмір відшкодування
моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від
характеру й обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних
страждань, з урахуванням у кожному окремому випадку ступеня вини
відповідача та інших обставин.
Стягуючи на користь позивача моральну шкоду, суд не
обгрунтував у рішенні характеру заподіяної моральної шкоди та не
навів критеріїв визначення її розміру.
Судова колегія в цивільних справах та президія Верховного
суду Автономної Республіки Крим не звернули уваги на допущені
судом першої інстанції недоліки і залишили його рішення без зміни.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України,
керуючись статтями 337, 338 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, протест заступника
Генерального прокурора України задовольнила, рішення Київського
районного суду м. Сімферополя від 5 листопада 1996 р., ухвалу
судової колегії в цивільних справах Верховного суду Автономної
Республіки Крим від 19 лютого 1997 р. та постанову президії цього
суду від 5 вересня 1997 р. скасувала як такі, що постановлені з
порушенням вимог закону, і направила справу до суду першої
інстанції на новий розгляд, зазначивши, що під час останнього
необхідно більш повно та всебічно перевірити доводи сторін і
залежно від встановлених обставин справи вирішити спір.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 3, 1998 р.