СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 28.01.98
(Витяг)
У жовтні 1995 р. В. пред'явив позов до кооперативу по
будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "Нева" про
відшкодування шкоди. Позивач зазначав, що в ніч із 27 на 28 травня
1995 р. з гаражного боксу цього кооперативу, членом якого він є,
був викрадений автомобіль ВАЗ-21093, який належить йому на праві
власності. За фактом викрадення автомобіля Ленінградським РУ МВС
України в м. Києві було порушено кримінальну справу, але осіб, які
вчинили злочин, не встановлено. Посилаючись на те, що викрадення
сталося з вини ГБК, працівники якого не забезпечили належної
охорони автомобіля, позивач просив стягнути з кооперативу вартість
автомобіля в сумі 928 тис. 800 крб. та 65 млн. крб. моральної
шкоди.
У ході розгляду справи В. змінив свої вимоги і просив
стягнути на його користь 1 млн. 405 тис. 214 крб. вартості
автомобіля та 165 млн. крб. моральної шкоди.
Ленінградський районний суд м. Києва рішенням від 25 вересня
1996 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Київського міського суду від 20 листопада 1996 р., позов
задовольнив.
За протестом голови Київського міського суду постановою
президії цього суду від 3 березня 1997 р. постановлені у справі
судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий
розгляд.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постанови президії Київського міського суду
від 3 березня 1997 р. і залишення без зміни рішення районного та
ухвали міського суду.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України та
прокурора, який висловив думку про необхідність задовольнити
протест, перевіривши матеріали справи, судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що дійсно в ніч із 27 на
28 травня 1995 р. з гаражного боксу кооперативу "Нева", членом
якого є позивач, був викрадений автомобіль ВАЗ-21093, який належав
останньому на праві власності. За даним фактом Ленінградським РУ
МВС України в м. Києві 13 червня 1995 р. було порушено кримінальну
справу, а 13 серпня 1995 р. зупинено її у зв'язку з розшуком осіб,
винних у вчиненні крадіжки.
Задовольняючи позов В., суд виходив із того, що відповідач
повинен відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, оскільки не
забезпечив охорону автомобіля позивача.
Президія Київського міського суду, скасовуючи це рішення й
ухвалу міського суду, якою воно було залишене без зміни, визнала
такий висновок недостатньо обгрунтованим і послалась на п. 13
постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р.
N 5 ( v0005700-91 ) (v0005700-91)
"Про практику розгляду судами справ,
пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів". Проте з
доводами президії погодитись не можна.
В абзаці першому п. 13 зазначеної постанови ( v0005700-91 ) (v0005700-91)
роз'яснено, що при розгляді вимог до ГБК про відшкодування шкоди,
заподіяної членам кооперативу крадіжкою або пошкодженням
транспортних засобів, які знаходились у гаражах, суди повинні
виходити з того, що позовні вимоги можуть бути задоволені лише за
умови, якщо статутом ГБК або його органом управління в межах
наданої компетенції передбачено обов'язок кооперативу охороняти
транспортні засоби членів кооперативу.
Проте наведене зовсім не означає, що цей обов'язок має
передбачатися тільки статутом ГБК. Кооператив може взяти на себе
зобов'язання по охороні транспортних засобів та відшкодуванню
шкоди, заподіяної їх викраденням, також відповідно до інших
документів, прийнятих або затверджених компетентним органом
управління ГБК (загальними зборами, зборами уповноважених,
правлінням).
Як видно з матеріалів справи, рішенням зборів уповноважених
членів кооперативу "Нева" від 29 лютого 1992 р. було затверджено
Інструкцію охоронникам по охороні кооперативу, яка свідчить про
те, що відповідач взяв на себе обов'язок охороняти як гаражні
бокси та інше майно кооперативу, так і транспортні засоби.
Суд, установивши, що шкоду позивачеві заподіяно внаслідок
неналежного виконання своїх обов'язків персоналом кооперативу
(рішення в цій частині є достатньо мотивованим), відповідно до п.
13 згаданої постанови ( v0005700-91 ) (v0005700-91)
Пленуму Верховного Суду
України правильно задовольнив позов.
Посилання президії на те, що відповідач не може нести
відповідальність за збереження транспортних засобів членів
кооперативу у зв'язку з тим, що вони, в тому числі позивач, є
власниками гаражних приміщень, не заслуговують на увагу, оскільки
ця обставина не є підставою для звільнення кооперативу, який взяв
на себе обов'язок охороняти транспортні засоби його членів, від
відповідальності за заподіяну позивачеві шкоду.
Тому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України протест заступника Голови цього суду задовольнила,
постанову президії Київського міського суду від 3 березня 1997 р.
скасувала, а рішення Ленінградського районного суду м. Києва від
25 вересня 1996 р. й ухвалу судової колегії в цивільних справах
Київського міського суду від 20 листопада 1996 р. залишила без
зміни.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1, 1999 р.