СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 14.01.98
На підставі ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення або
член його сім'ї може бути визнаний судом таким, що втратив
право користування цим приміщенням, якщо фактичні дані
справи свідчать про обрання ним іншого постійного місця
проживання (повідомлення про це в листах, розписках,
переадресування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому
жилому приміщенні, перевезення туди майна, виїзд до іншого
населеного пункту і постійна прописка в ньому чи укладення
там трудового договору на невизначений строк тощо)
(Витяг)
У жовтні 1994 р. Г. Н. пред'явила позов до Г. В. про визнання
останнього таким, що втратив право користування жилим приміщенням,
на підставі ст. 107 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
.
Судом установлено, що в 1978 р. після реєстрації шлюбу з
відповідачем позивачка вселилась до його двокімнатної квартири в
м. Коломия. Від зазначеного шлюбу є двоє неповнолітніх дітей. У
1993 р. шлюб було розірвано. Г. В. вибув до іншого населеного
пункту (м. Снятин) у квартиру жінки, з якою він зареєстрував новий
шлюб, і перевіз туди частину свого майна.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Коломийського міського суду від 5 травня 1997 р. позов було
задоволено. У касаційному порядку справа не розглядалася.
Постановою президії Івано-Франківського обласного суду від 25
липня 1997 р. протест заступника прокурора області залишено без
задоволення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування зазначених судових рішень і направлення
справи на новий розгляд. Розглянувши матеріали справи, судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест
задовольнила з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив із того, що в жовтні 1993 р.
Г. В., забравши частину майна, залишив спірну квартиру і вибув на
інше постійне місце проживання до жінки, з якою зареєстрував новий
шлюб. Президія обласного суду погодилася з такими висновками і
залишила рішення без зміни. Проте ці висновки не можна визнати
обгрунтованими.
Згідно зі ст. 107 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
наймач або член сім'ї, який
вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право
користування жилим приміщенням із дня вибуття, незалежно від
пред'явлення позову про це.
Однак належить врахувати, що відповідно до п. 11 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. N 2
( v0002700-85 ) (v0002700-85)
"Про деякі питання, що виникли в практиці
застосування судами Житлового кодексу України", на підтвердження
такого вибуття суд бере до уваги фактичні дані, які свідчать про
обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення
про це в листах, розписках, переадресування кореспонденції,
утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна до іншого жилого
приміщення, виїзд до іншого населеного пункту і постійна там
прописка, укладення трудового договору на невизначений строк в
іншому населеному пункті тощо).
Заперечуючи проти позову, Г. В., зокрема, посилався на те, що
розірвав шлюбні відносини з Г. Н. через її подружню невірність,
однак він користувався спірним жилим приміщенням і доглядав його,
провадив поточний ремонт, проживав тут до того часу, поки
позивачка не позбавила його можливості користуватися квартирою.
Позивачка у своїх поясненнях у суді цих доводів відповідача
фактично не спростувала. Навпаки, вона підтвердила, що Г. В.
займав кімнату в квартирі, наймачем якої він був ще до реєстрації
першого шлюбу. Не заперечувала вона також, що колишній чоловік
періодично ночував у спірній квартирі, зберігав там своє особисте
майно.
У зв'язку з наведеним президія Івано-Франківського обласного
суду постановою від 8 вересня 1995 р. протест заступника Голови
Верховного Суду України задовольнила, постановлені у справі судові
рішення скасувала і направила справу на новий розгляд.
Однак і після нового розгляду матеріали справи не містять
даних, які свідчили б про те, що Г. В. обрав інше постійне місце
проживання, оскільки із спірної квартири він не виписувався,
періодично там ночував, робив ремонт, вживав заходів, за
твердженням відповідача, до проведення обміну спірного жилого
приміщення.
Потребують більш повної перевірки доводи позивачки про
постійне проживання Г. В. у м. Снятині в квартирі жінки, з якою
він зареєстрував новий шлюб, оскільки це питання судом першої
інстанції взагалі не було досліджено. Зокрема, в справі відсутні
дані про те, яке жиле приміщення має нова дружина відповідача,
вона не давала суду будь-яких пояснень з приводу проживання її
чоловіка, перевезення майна до неї, прописки тощо. За таких
обставин неможливо визнати обгрунтованим висновок суду про те, що
відповідно до ст. 107 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
Г. В. втратив право
користування жилим приміщенням у зв'язку з вибуттям на постійне
проживання до іншого населеного пункту.
Неповно з'ясувавши обставини справи, права та обов'язки
сторін, суд постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей
202, 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
, на що не звернула увагу президія
Івано-Франківського обласного суду і залишила рішення без зміни,
не маючи на те достатніх підстав.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 336 - 338 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України протест заступника Генерального прокурора України
задовольнила, рішення Коломийського міського суду від 5 травня
1997 р. та постанову президії Івано-Франківського обласного суду
від 25 липня 1997 р. скасувала, а справу направила на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 4, 1998 р.