СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 19.02.1997
Земельна ділянка, що знаходиться у правомірного
землекористувача, який відмовився дати згоду на
її вилучення, може бути передана місцевою радою
у власність або користування іншій особі лише
після вилучення в судовому порядку
(Витяг)
М. звернувся до суду з позовом до виконкому Зеленівської
селищної ради народних депутатів про визнання незаконним рішення
виконкому N 21 від 3 травня 1994 р., яким було скасовано рішення
цього ж виконкому N 36 від 7 вересня 1993 р. про надання йому в
користування додатково земельної ділянки розміром 0,19 га.
Посилаючись на те, що рішенням виконкому в нього було, по суті,
вилучено земельну ділянку без його згоди, а це є порушенням
земельного законодавства, позивач просив задовольнити позовні
вимоги, поновивши строк звернення до суду.
Третьою особою на стороні відповідача судом був притягнутий
К.К., на користь якого виконком постановив рішення від 3 травня
1994 р.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Херсонського обласного суду від 19 грудня 1996 р. позов М. було
задоволено.
У касаційній скарзі К.К. просив скасувати рішення суду, а
справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що суд при
вирішенні спору безпідставно врахував розмір земельної ділянки,
яка знаходиться в користуванні К.Н., і не дав належної оцінки
тому, що він, К.К., дванадцять років користувався спірною
земельною ділянкою та обробляв її. Судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга
задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 31 ( 561-12 ) (561-12)
Земельного кодексу
вилучення земельних ділянок з метою їх передачі у власність або
надання у користування громадянам, підприємствам, установам і
організаціям провадиться за згодою власників землі та
землекористувачів відповідно на підставі рішення Верховної Ради
України, місцевих рад народних депутатів. У разі відмови власника
землі чи землекористувача дати згоду на вилучення земельної
ділянки або в разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її
вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку.
З матеріалів справи видно, що рішенням виконкому Зеленівської
селищної ради народних депутатів N 36 від 7 вересня 1993 р. М.
додатково було надано земельну ділянку під город розміром 0,19 га.
Це рішення було прийнято виконкомом на підставі повноважень,
делегованих йому рішенням сесії названої ради.
Судом встановлено, що повноваження щодо вирішення питань про
вилучення земельних ділянок виконкому не надавались. Проте
останній 3 травня 1994 р. прийняв рішення N 21, згідно з яким було
скасовано рішення про виділення земельної ділянки М. у розмірі
0,19 га, із яких 0,135 га було виділено К.К., а 0,055 га залишено
М.
При цьому М. згоди на вилучення в нього спірної земельної
ділянки не давав. Селищна Рада народних депутатів з позовом про
вилучення цієї ділянки у М. до суду не зверталася. Не було
заявлено такий позов і при розгляді даного спору. З наведених
підстав суд дійшов обгрунтованого висновку про незаконність
рішення виконкому від 3 травня 1994 р. і задовольнив позов М.
Посилання К.К. на те, що він дванадцять років користувався
спірною земельною ділянкою, а тому рішення виконкому від 3 травня
1994 р. про передачу йому цієї ділянки є законним, не можна
вважати обгрунтованим. Як встановлено судом, і цього не заперечує
сам К.К., йому ця ділянка у встановленому законом порядку раніше
не виділялася, користувався він нею самовільно.
Що стосується наведених у скарзі доводів про помилкове
включення судом розміру земельної ділянки, що знаходиться в
користуванні К.Н., до тієї земельної ділянки, якою користується
К.К., то вони є безпідставними, оскільки в мотивувальній частині
рішення зазначених висновків немає.
Суд повно і всебічно з'ясував усі обставини справи, дав
належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає вимогам
статей 202, 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
. Тому судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України залишила скаргу К.К. без
задоволення, а рішення обласного суду - без змін.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 3, 1997 р.