СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 09.10.96
(Витяг)
У березні 1994 р. П. звернувся з позовом до О. про визнання
права користування жилим приміщенням та про вселення у квартиру.
Позивач посилався на те, що, перебуваючи з 1987 р. з наймачем
спірної квартири О. у фактичних шлюбних відносинах, проживав у
згаданій квартирі як член сім'ї. З грудня 1993 р. у зв'язку з
погіршенням стосунків відповідачка почала чинити перешкоди в
користуванні квартирою, тому позивач просив задовольнити позов.
Рішенням Рубіжанського міського суду від 7 квітня 1994 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Луганського обласного суду від 12 травня 1994 р. та постановою
президії цього суду від 26 жовтня 1994 р., позов задоволено.
Постановлено визнати П. членом сім'ї О. та вселити його у спірну
квартиру.
Голова Верховного Суду України порушив у протесті питання про
скасування всіх постановлених у справі судових рішень з
направленням її на новий розгляд. Судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає
задоволенню з таких підстав.
Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд
першої інстанції виходив з того, що П. був членом сім'ї О., у
зв'язку з чим набув права користування спірним жилим приміщенням.
Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки його
зроблено без всебічного з'ясування дійсних обставин справи і
належної правової оцінки зібраних доказів.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
даних у п. 9 постанови від 12 квітня 1985 р. N 2 ( v0002700-85 ) (v0002700-85)
"Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами
Житлового кодексу України", суд при вирішенні спорів про право
користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача,
повинен з'ясувати, чи додержано встановлений порядок при їх
вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх повнолітніх
членів сім'ї наймача, чи було це приміщення постійним місцем
проживання осіб, що вселилися, чи вели вони з наймачем спільне
господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався
угодою між цими особами, наймачем і членами його сім'ї певний
порядок користування жилим приміщенням.
За поясненнями самого позивача, відповідачка О. письмової
згоди на вселення його як члена сім'ї у спірну квартиру не давала.
Суд не з'ясував, з яких причин позивач не прописаний у спірній
квартирі та чи не було між ним і відповідачкою певної домовленості
щодо прописки та проживання у квартирі. З пояснень свідків К., Н.,
Ш., П.Є. не випливає, що проживання П. у спірній квартирі
обумовлено його правом користування жилим приміщенням у правовому
статусі члена сім'ї наймача.
Обставини щодо постійного місця проживання позивача є неповно
з'ясованими ще й тому, що він прописаний у будинку своєї матері,
причому відповідно до рішення Кудряшівської сільської Ради
народних депутатів від 28 січня 1992 р. N 4 саме він є
забудовником цього будинку.
Всі ці обставини суд першої інстанції на порушення вимог ст.
15 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
належним чином не дослідив, у зв'язку з чим
постановлене ним рішення не відповідає вимогам ст. 202 ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
і підлягає скасуванню.
Суди касаційної та наглядної інстанцій всупереч вимогам
статей 310, 336 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
залишили наведені порушення закону
без уваги, тому їх рішення також підлягають скасуванню.
Враховуючи викладене, судова колегія Верховного Суду України
скасувала зазначені судові рішення, а справу направила на новий
розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.