СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 20.03.96
(Витяг)
У лютому 1991 р. М.Г. пред'явила позов до К.І. про визнання
права власності на майно колишнього колгоспного двору, яке
складається з будинку й надвірних господарських споруд. Свої
вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що спірне майно було
власністю колгоспного двору, головою якого вона була до 1974 р. З
нею в будинку проживала як член колгоспного двору її сестра Л.Ю. У
1974 р. М.Г. з чоловіком переїхали жити в м. Хуст, продовжуючи
брати участь у веденні господарства колгоспного двору. Після їх
переїзду сестра Л.Ю. одружилася з К.С. і останній вселився у
спірний будинок. У 1984 р. померла сестра, а в березні 1990 р. -
К.С., який залишив заповіт на свою дочку - відповідачку К.І. За
клопотанням останньої Хустський райвиконком видав у січні 1991 р.
на ім'я померлого К.С. свідоцтво про право власності на спірний
будинок, яке рішенням Хустського районного суду було визнано
недійсним. Позивачка зазначала, що з 1976 р. вона є інвалідом
другої групи, колгоспною пенсіонеркою і тому не втратила право на
майно колгоспного двору. Оскільки вона є останнім членом цього
двору, після смерті К.С. спадщина не відкривалась, а все майно
повинно належати їй.
К.І. пред'явила зустрічний позов про визнання права власності
на майно колгоспного двору. Вона зазначала, що в листопаді 1973 р.
М.Г. зі своїм чоловіком придбали жилий будинок в м. Хусті для
постійного проживання. З весни 1974 р. М.Г. не брала участі працею
чи коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору, а в
1976 р. її було визнано інвалідом. У лютому 1973 р. К.С. одружився
з Л.Ю. і після переїзду М.Г. у м. Хуст переселився в колгоспний
двір, де жив до дня своєї смерті. З 1984 р., коли померла Л.Ю.,
К.С. був єдиним і останнім членом колгоспного двору. Посилаючись
на те, що вона є спадкоємцем батька, К.І. просила визнати за нею
право власності на майно колгоспного двору.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Закарпатського обласного суду від 16 січня 1996 р. первісний і
зустрічний позови задоволено частково. За кожною - позивачкою й
відповідачкою - визнано право власності на половину майна
колишнього колгоспного двору.
У касаційних скаргах і М.Г., і К.І., посилаючись на неповне
з'ясування обставин, що мають значення для справи, просили
скасувати постановлене рішення й направити справу на новий
розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України визнала, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з
таких підстав.
Як видно з матеріалів справи і було встановлено обласним
судом, М.Г. в листопаді 1973 р. переїхала на постійне проживання в
м. Хуст.
Згідно з чинною на той час ст. 126 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку в
майні двору, якщо він не менше трьох років не брав участі у
веденні спільного господарства двору. Це правило не поширювалось
на непрацездатних осіб і не застосовувалось, якщо член двору не
брав участі у веденні господарства через хворобу.
Оскільки М.Г. після вибуття в м. Хуст не брала участі у
веденні господарства колгоспного двору менше трьох років і в цей
період стала інвалідом, а отже непрацездатною, суд обгрунтовано
дійшов висновку, що за нею збереглося право на частку в майні
двору.
Суд також правильно визнав, що після смерті Л.Ю. в 1984 р.
К.С. залишився останнім членом колгоспного двору і після його
смерті в березні 1990 р. на підставі чинної тоді ст. 563 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
відкрилася спадщина, причому тільки на половину майна
двору (оскільки М.Г. як інвалід другої групи не втратила права на
це майно), спадкоємцем якої є К.І.
Посилання К.І. в касаційній скарзі на те, що М.Г. у 1973 р.
вибула з членів колгоспного двору і до неї не повинна
застосовуватися ст. 126 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, не можна взяти до уваги.
Право на частку в майні колгоспного двору М.Г. могла втратити за
умови її неучасті працею і коштами у веденні спільного
господарства двору протягом трьох років підряд. Однак до
закінчення трирічного строку, протягом якого за нею ще зберігалось
право на частку в майні двору, М.Г. стала інвалідом II групи.
Після цього М.Г. взагалі не могла бути позбавлена права на частку
в майні двору на підставі ст. 126 ЦК, правила якої не поширювалися
на непрацездатних.
Наведені в касаційній скарзі М.Г. доводи про те, що вона на
момент смерті К.С. залишалась останнім членом колгоспного двору, і
тому спадщина на майно двору не відкривалась, суперечать фактичним
обставинам справи. Зібрані докази безперечно свідчать про те, що
М.Г. вибула в м. Хуст і за нею як інвалідом другої групи
збереглося не членство в колгоспному дворі, а лише право на частку
в його майні.
Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, перевірив
доводи й заперечення сторін, дав належну оцінку зібраним доказам.
Постановлене у справі рішення відповідає її матеріалам і вимогам
закону, підстав для його скасування немає. Тому судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України касаційні скарги
залишила без задоволення, а рішення Закарпатського обласного суду
- без зміни.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.