СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 07.02.96
(Витяг)
У травні 1993 р. Н.Л. звернулася до суду з позовом до Н.З.,
У.Л. та У.І. про визнання їх такими, що втратили право
користування жилою площею, і недійсним свідоцтва про право
власності. Позивачка зазначала, що спірну квартиру отримав Н.В.
Вона вселилась туди як член сім'ї наймача в березні 1987 р., а в
червні 1987 р. між нею та Н.В. було зареєстровано шлюб.
У квітні 1988 р. у неї з Н.В. народилася дочка, і оскільки
спірна квартира була сира та невпорядкована, вони перейшли
тимчасово проживати до її батьків. У квартирі залишилася мати
наймача - Н.З., яка вселилася туди ще у квітні 1987 р. У 1989 р. з
її згоди у квартиру вселилися сестра Н.В.- У.Л., її чоловік У.І.
та їхня дитина. Н.З., У.Л. та У.І. були прописані в спірній
квартирі.
У червні 1991 р. сім'я позивачки повернулась у спірну
квартиру, а відповідачі добровільно виселилися з неї. 1 лютого
1993 р. Н.В. помер. Відповідачі, скориставшись пропискою,
переоформили особовий рахунок на Н.З. і приватизували квартиру.
Позивачка зазначала, що, вселившись у квартиру як член сім'ї
наймача, вона набула рівного з ним права користування жилою
площею. Відповідачі ж виселилися з квартири й не проживали в ній
понад шість місяців без поважних причин. Із зазначених підстав
позивачка просила задовольнити її вимоги.
Відповідачі в зустрічній позовній заяві зазначали, що Н.Л.
вселилась у квартиру не в установленому порядку і не набула права
на проживання, створює умови, які роблять неможливим спільне
проживання, у зв'язку з чим просили виселити її. В подальшому
відповідачі змінили підставу позову і просили виселити Н.Л. як
тимчасового жильця.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Центрального районного суду м. Сімферополя від 2 лютого 1995 р. в
позові Н.Л. було відмовлено, а зустрічний позов задоволено.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного суду
Автономної Республіки Крим від 29 березня 1995 р. та постановою
президії цього суду від 4 серпня 1995 р. рішення залишено без
змін.
В. о. заступника Генерального прокурора України порушив у
протесті питання про скасування всіх постановлених у справі
рішень, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають
обставинам справи. Судова колегія в цивільних справах Верховного
Суду України визнала, що протест задоволенню не підлягає з таких
підстав.
Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 12 квітня
1985 р. N 2 ( v0002700-85 ) (v0002700-85)
(зі змінами, внесеними постановами
Пленуму від 10 березня 1989 р. N 2 та від 25 грудня 1992 р. N 13
( v0013700-92 ) (v0013700-92)
"Про деякі питання, що виникли в практиці
застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснив, що,
вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які
вселились до наймача, суд повинен з'ясувати, чи додержано
встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова
згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному
жилому приміщенні, чи було воно постійним місцем їх проживання і
протягом якого саме часу, чи вели вони з наймачем спільне
господарство, чи не обумовлювався угодою між цими особами,
наймачем і членами сім'ї, що з ним проживають, певний порядок
користування жилим приміщенням.
Суд повно, всебічно з'ясував ці обставини, дав правильну
оцінку доказам і дійшов обгрунтованого висновку, що позивачка не
набула права користування жилою площею в спірній квартирі.
Посилання в протесті на те, що зазначені висновки суду не
відповідають обставинам справи, є безпідставними.
Відповідно до змісту ст. 65 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
за особою, яка
проживає у наймача жилого приміщення як член його сім'ї, не може
бути визнано право користування цим жилим приміщенням, якщо вона
зберігає право користування жилою площею в іншому жилому
приміщенні.
З матеріалів справи видно, що позивачка з 1984 р. постійно
прописана в іншій чотирикімнатній квартирі й в особовий рахунок на
цю квартиру включено її дочку О. Це підтверджується випискою з
домової книги про склад сім'ї та прописку позивачки, а також
особовим рахунком.
Доводи протесту про те, що суд не розглянув вимог позивачки
про визнання права користування жилою площею за її дочкою, є
необгрунтованими, оскільки такі не заявлялись.
Н.З., У.Л. та У.І. вселились у спірну квартиру за згодою Н.В.
з додержанням правил прописки, що підтверджується поясненнями
позивачки та особовим рахунком на спірну квартиру. Відповідачі
тимчасово не проживали в цій квартирі з поважних причин, оскільки
вона є однокімнатною і, крім того, в ній провадився ремонт. Свідок
Ц. пояснила, що позивачка перешкоджала Н.З. користуватися
квартирою.
Зважаючи на ці обставини, суд дійшов правильного висновку, що
відповідачі не втратили права користування жилою площею в спірній
квартирі і що при приватизації ними останньої закон порушено не
було.
Керуючись ст. 337 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України протест в. о. заступника
Генерального прокурора України залишила без задоволення, а судові
рішення - без змін.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.