ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 25.12.92
(Витяг)
Ж. пред'явив позов до виконкому Кіровоградської міської ради
народних депутатів про визнання недійсним договору дарування
жилого будинку. Позивач зазначав, що після смерті дружини він за
станом здоров'я не міг здійснювати догляд за будинком, належним
йому на праві власності, і з метою отримання квартири 21 лютого
1985 р. подарував його відповідачу, а 21 січня 1985 р. рішенням
виконкому N 73 йому була надана однокімнатна державна квартира.
Посилаючись на те, що угоду уклав внаслідок збігу тяжких обставин,
позивач просив задовольнити позов.
Рішенням Ленінського районного народного суду м. Кіровограда
від 4 вересня 1990 р., залишеним без зміни у касаційному порядку
ухвалою судової колегії Кіровоградського обласного суду від 6
грудня 1990 р. і в порядку нагляду ухвалою судової колегії
Верховного Суду України від 27 травня 1992 р., в задоволенні
позову відмовлено.
У протесті заступника Генерального прокурора України
ставилося питання про скасування судових рішень, як таких, що не
відповідають вимогам закону. Пленум Верховного Суду знаходить, що
протест не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, народний суд вважав
встановленим, що підстав для визнання договору дарування будинку
недійсним за ст. 57 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
немає, оскільки
угода про відчуження позивачам будинку була укладена відповідно до
вимог закону і збігу тяжких обставин, на які він посилався в
обгрунтування своїх вимог, не було.
Обгрунтовуючи висновки, суд послався на те, що починаючи з
1984 р. позивач звертався до відповідача з проханням про надання
йому державної квартири в зв'язку з тим, що належний йому будинок
неблагоустроєний і за станом здоров'я він не може в ньому
проживати.
Виконавчим комітетом 21 січня 1985 р. позивачеві як виняток
із загального правила була надана однокімнатна благоустроєна
квартира, а спірний будинок був подарований 21 лютого 1985 р.,
тобто через місяць після прийняття рішення про надання державної
квартири. Зазначений висновок підтверджується дослідженими судом
доказами, що є у справі.
При цьому суд дав належну оцінку тим обставинам, що позивач
особисто звертався до міськвиконкому за дозволом про укладення
договору дарування будинку взамін одержаної державної квартири,
потім у зв'язку зі збільшенням сім'ї ставив питання про надання
двокімнатної квартири взамін однокімнатної, коли йому було
відмовлено в наданні такої квартири, позивач більш як через п'ять
років порушив в суді справу про визнання договору дарування
недійсним.
Посилання в протесті на те, що судом не були перевірені
твердження позивача про те, що угода була укладена на невигідних
для позивача умовах внаслідок тяжкої хвороби, спростовуються
матеріалами справи, в т. ч. й історії хвороби, що були предметом
дослідження в судовому засіданні, і яким судом надана належна
оцінка в сукупності з іншими доказами.
Враховуючи наведене, Пленум Верховного Суду протест
заступника Генерального прокурора України залишив без задоволення.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.