ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 04.10.91
(Витяг)
Д. разом з дочкою, 1973 р. народження, проживала в
двокімнатній, жилою площею 27,3 кв. м, квартирі по вул.
Комсомольській в м. Миргороді. З дозволу виконкому Миргородської
міської ради народних депутатів в січні 1989 р. вона провела обмін
на квартиру жилою площею 30,2 кв. м по вул. П.Мирного, де
проживала сім'я Ч. із трьох осіб.
В березні 1989 р. Д. пред'явила до них позов про визнання
обміну недійсним та повернення сторін в попередній стан,
посилаючись на те, що ця угода укладена нею внаслідок помилки,
оскільки через хворобливий стан їй важко стало підніматись на
третій поверх, її ж квартира знаходилась на 1-му поверсі, а
влаштована в квартирі відповідачів газова колонка виділяє газ,
шкідливий для здоров'я.
Рішенням Миргородського міського народного суду від 4 квітня
1989 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії Полтавського
обласного суду від 4 травня 1989 р., в позові відмовлено.
Постановою президії цього ж обласного суду від 6 квітня 1990
р. протест прокурора Полтавської області, а ухвалою судової
колегії Верховного Суду України від 20 червня 1990 р. протест
заступника Генерального прокурора України про скасування судових
рішень залишено без задоволення.
У протесті заступника Генерального прокурора України
ставилося питання про скасування судових рішень і направлення
справи на новий розгляд з тих підстав, що народний суд не в
повному обсязі перевірив, чи не порушуються даним обміном права й
законні інтереси неповнолітньої дочки позивачки, яка має вроджений
вивих обох бедер, внаслідок якого у неї розвинувся двосторонній
коксартроз з больовим синдромом і їй протипоказано підніматися на
третій поверх. При цьому робилося посилання на ст. 5 Цивільного
кодексу, яка, на думку прокурора, встановлює правило, за яким
ніхто, навіть мати, не вправі здійснювати свої права з порушенням
прав та інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх.
Пленум Верховного Суду України вважав, що протест не підлягав
задоволенню з таких підстав. Відповідно до статей 79, 87 ЖК
( 5464-10 ) (5464-10)
обмін жилого приміщення - це цивільно-правова угода
між наймачами жилих приміщень про взаємну передачу прав та
обов'язків по користуванню жилими приміщеннями, які вони займають.
При вирішенні спорів про недійсність обміну жилими
приміщеннями суд може визнати його недійсним й з підстав,
передбачених цивільним законодавством для визнання угод
недійсними.
Статтею 56 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, на яку посилалась
позивачка в позові, зокрема, передбачено, що угода, укладена
внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана
недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки, що
має істотне значення.
Під такою помилкою, як роз'яснив Пленум Верховного Суду
України в постанові N 3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28 квітня 1978 р. "Про
судову практику в справах про визнання угод недійсними", слід
розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета
чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при
відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не
була б укладена.
Судом встановлено, що обміном своєї квартири позивачка
займалась протягом декількох років. Дійшовши згоди про обмін, вона
одразу ж, ще в грудні 1988 р., тобто задовго до укладення угоди,
поселилась в квартиру відповідачів і тому цілком повно була
інформована про стан і благоустрій останньої. Ніяких даних про те,
що позивачка виявила в квартирі якісь скриті дефекти, у справі не
встановлено. Першою ж вимогою, яку Д. висунула відповідачам після
обміну, було не повернення в попередній стан, а намагання отримати
грошову доплату за обмін, проти чого по суті вона не заперечувала
і в судовому засіданні.
Тому, враховуючи такі її дії, а також те, що з своїм станом
здоров'я і станом здоров'я дочки була обізнана достатньо, оскільки
інвалідність їй встановлена ще в 1984 р., а у дочки - вроджений
вивих обох бедер в 1973 р. вправлений, народний суд правильно
дійшов висновку, що даний обмін позивачка здійснила не внаслідок
помилки, а внаслідок свідомих дій і підстав для визнання його
недійсним не встановлено.
Посилання в протесті на ст. 5 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
, яка визначає лише загальні межі здійснення цивільних
прав і виконання обов'язків, теж не можна визнати переконливим,
оскільки ніяких доказів про те, що здійснюючи обмін позивачка
вийшла за межі своїх прав або зловживала ними щодо неповнолітньої
дочки, не встановлено. До того ж і сама позивачка ні в позовній
заяві, ні в судовому засіданні не посилалась на те, що з переїздом
в квартиру відповідачів дочка не могла підніматись на третій
поверх. На період розгляду справи вона навчалась в середній школі
і відвідувала заняття в кабінетах, розташованих і на третьому
поверсі. З 1990 р. вона студентка стаціонарного відділення
Полтавського педагогічного інституту, проживає в гуртожитку і теж
відвідувала заняття на верхніх поверхах.
За таких обставин підстав для додаткової перевірки зазначених
у протесті доводів не було. Враховуючи наведене, Пленум Верховного
Суду України протест заступника Генерального прокурора України
залишив без задоволення.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.