Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Пшонки М.П.,

суддів: Гончара В.П., Кузнєцова В.О.,

Дьоміної О.О., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 7 жовтня 2010 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючи на те, що 15 квітня 1995 року між нею як власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу зазначеної частини будинку. ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_5 спірну частину житлового будинку та отримала за це 8500 доларів США, про що написала останній розписку. В нотаріальній конторі угоду не оформили у зв'язку з виїздом ОСОБА_5 за межі України за характером роботи. Між ними була домовленість про те, що після повернення ОСОБА_5 дана угода буде оформлена нотаріально. Використовуючи ту обставину, що позивач була в довірительних стосунках з ОСОБА_5, за проханням якої у 2003 році видавала доручення на її сина ОСОБА_6 та невістку ОСОБА_4 для переоформлення на ОСОБА_5 права власності на 1/2 частину будинку згідно вищезазначеної домовленості, у грудні 2004 року ОСОБА_6 ввів в оману ОСОБА_3, повідомивши їй, що ОСОБА_5 попросила оформити частину будинку на його жінку ОСОБА_4 13 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був оформлений договір дарування 1/2 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд. У 2009 році рішенням суду ОСОБА_5 відмовлено у визнанні угоди дарування недійсною як особі, яка не була стороною оспорюваної угоди, тому позивач повинна виплатити її отримані кошти за продаж частини будинку. Про спір з приводу права власності на частину будинку між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивачу стало відомо у 2009 році, тому вона просила поновити їй строк звернення до суду за захистом інтересів. Просила визнати договір дарування від 13 грудня 2004 року, укладений між нею та ОСОБА_4, недійсним, оскільки угода була удаваною, так як будь-яких підстав для безоплатної передачі відповідачу свого майна у неї не було.

Рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 8 липня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 13 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Антоновою Н.В., сторони повернуті в первісний стан.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 7 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд послався на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не звернув уваги на те, що аналогічний спір, про той самий предмет і з тих самих підстав вже був розглянутий апеляційним судом Херсонської області за участю тих самих сторін.

Так, у вересні 2008 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності. Обґрунтовуючи свої вимоги в частині визнання договору дарування недійсним зазначала, що оспорюваний договір не є безоплатним, оскільки ОСОБА_3 отримала від неї грошові кошти за належну їй частину житлового будинку.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

З наявних матеріалів вбачається, що у вересні 2008 року до суду зверталась ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину будинку. При цьому ОСОБА_5 посилалась на те, що фактично між нею та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу частини будинку за 8500 доларів США, проте договір не був оформлений належним чином. Пізніше виявилось, що ОСОБА_3 оформила договір дарування на зазначену частину будинку на ОСОБА_4

Наведене свідчить, що спір виник не між тими ж особами, оскільки ОСОБА_5 виступала позивачем, а в наявному спорі – третьою особою. Позивачем у наявному спорі є ОСОБА_3, а відповідачем – ОСОБА_4 Крім того, підстави позову і його предмет також не можна назвати тотожними, оскільки в наявному спорі ОСОБА_3 не просила визнати дійсним договір купівлі-продажу.

Відповідно до п.2 ч.1ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалю закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Оскільки немає підстав вважати, що спір виник між тими ж сторонами з тих же підстав на той же предмет, то в апеляційного суду не було підстав для закриття провадження у справі.

За таких обставин ухвала апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав порушенням норм процесуального права з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 7 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.