розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Полстар" про поновлення на роботі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня

У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Полстар" (далі – ТОВ "Полстар"), в якому просив поновити йому строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, поновити його на роботі на посаді генерального директора ТОВ "Полстар" із 28 грудня 2009 року та зобов’язати відповідача допустити його до виконання посадових обов’язків.

Зазначав, що згідно з контрактом, укладеним 12 жовтня 2009 року між ним та відповідачем строком на один рік, тобто до 12 жовтня 2010 року, він працював генеральним директором ТОВ "Полстар". Однак 28 грудня 2009 року під тиском адміністрації товариства був змушений написати заяву про звільнення з посади генерального директора ТОВ "Полстар" за угодою сторін. У цей же день він подав заяву, якою анулював подану заяву про

звільнення, однак представниками учасників ТОВ "Полстар" були проведені позачергові збори та прийнято рішення про задоволення його заяви про звільнення, звільнено його з посади генерального директора за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) з 28 грудня 2009 року, про що відповідачем 28 грудня 2009 року видано наказ № 249-К.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 березня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено його поновлено на роботі на посаді генерального директора ТОВ "Полстар" із 28 грудня 2009 року та допущено до виконання посадових обов’язків генерального директора ТОВ "Полстар".

Допущено негайне виконання рішення суду та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня

2010 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 19 березня 2010 року скасовано. У позові

ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 19 березня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи у попередньому судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 та поновлюючи його на роботі, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача із займаної посади відповідачем не було дотримано умов контракту стосовно його дострокового звільнення та з того, що домовленість між сторонами щодо звільнення за угодою сторін було анульовано, однак, не зважаючи на цю обставину, відповідач звільнив позивача із займаної посади.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем умов контракту, якими не передбачено припинення контракту за угодою сторін, суперечить вимогам ст. ст. 21, 36 КЗпП України, оскільки позивача звільнено не за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, з підстав передбачених контрактом, а за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін.

Щодо анулювання заяви ОСОБА_3 апеляційний суд зазначав, що ні позивачем ні відповідачем в судовому засіданні не надано належних доказів подання ОСОБА_3 заяви про анулювання заяви про звільнення.

З рішенням апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що

ОСОБА_3 працював у відповідача з 12 жовтня 2007 року на посаді генерального директора відповідно до наказу від 12 жовтня 2007 року

№ 194-к та дозволу про працевлаштування від 12 жовтня 20007 року № 574, виданого Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України. 12 жовтня 2007 року між позивачем та ТОВ "Полстар" укладено контракт строком до 12 жовтня 2008 року, 13 жовтня 2008 року та 12 жовтня 2009 року між сторонами укладались нові контракти строком на

1 рік, зокрема останній строком до 12 жовтня 2010 року.

28 грудня 2009 року представниками учасників ТОВ "Полстар" проведено позачергові збори на яких задоволено заяву ОСОБА_3 про звільнення та звільнено останнього з посади генерального директора товариства за угодою сторін із 28 грудня 2009 року.

Представником позивача не заперечувалось те, що після подання ОСОБА_3 заяви про звільнення, в той же день він подав на ім’я голови товариства заяву про анулювання заяви про звільнення, яка головою товариства була завізована.

Також судом було встановлено, що за клопотанням ОСОБА_3 Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України йому було продовжено дозвіл на працевлаштування до 12 жовтня 2010 року, а управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області позивачеві продовжено посвідку на право тимчасового проживання в Україні до 12 жовтня 2010 року.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про задоволення позову

ОСОБА_3 та правильно зазначав, що в момент звільнення між позивачем та відповідачем не було досягнуто угоди про припинення трудового договору, отже у ТОВ "Полстар" були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_3 згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Крім того, відповідач визнав позовні вимоги та не заперечував проти розгляду справи в попередньому судовому засіданні без фіксації судового процесу технічними засобами.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог

ст. ст. 214, 309, 316 ЦПК України належним чином не з’ясувавши, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, не дослідивши надані сторонами докази, дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що контракт є особливою формою трудового договору й умови розірвання контракту, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін, та залишив поза увагою те, що додатковою угодою № 1 до п. 6.2 контракту з генеральним директором ТОВ "Полстар" від 12 жовтня 2009 року було внесено зміни та відповідно до підп. б п. 6.2 контракт може бути припинено достроково лише за умови обов’язкового надання іншої посади у товаристві, чого позивачеві запропоновано не було.

Також задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 та скасовуючи рішення суду першої інстанції, судова колегія не звернула увагу на те, що фактично на час розгляду справи в суді 1 інстанції позивача було поновлено на роботі /а.с.72/, та рішення суду 1 інстанції відповідачем ТОВ " Полстар" не оскаржувалося.

Як вбачається з матеріалів справи на час звернення з апеляційною скаргою - 15.06.2010р. ОСОБА_4 не знаходилася в трудових правовідносинах з ТОВ " Полстар" так як була звільнена з роботи відповідачем з 30.04.2010р та немала відповідних повноважень на оскарження судового рішення /а.с.66, 67/, а з самостійними вимогами про поновлення на роботі остання до суду не зверталася.

Суд апеляційної інстанції у порушення вимог п.2 ч.1 ст. 42 ЦПК України не перевірив повноваження ОСОБА_4, у порушення вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України не врахував, що остання не була стороною у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставила питання про скасування судового рішення в зв’язку з порушенням судом першої інстанції процесуальних норм та підсудності розгляду справи, просила направити справу на новий судовий розгляд, але апеляційний суд зазначене не врахував, вийшов за межі доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що у апеляційного суду не було передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Оскільки апеляційним судом помилково скасовано рішення районного суду. ухвалене згідно із законом. рішення апеляційного суду відповідно до до ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.-