розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Буського районного суду Львівської області від 27 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Золочівської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: управління Держкомзему у Золочівському районі Львівської області, Золочівський відділ Львівської РФ "Центр державного земельного кадастру", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, зобов'язання щодо демонтажу огорожі та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про скасування державного акту на право приватної власності на землю, -

Оскаржуваним рішенням у задоАДРЕСА_2енні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, таке в апеляційному порядку оскаржили сторони.

Позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення порушує її права на користування єдиним заїздом до її будинковолодіння, який існував постійно за час їх проживання за зазначеною адресою та на даний час загороджений відповідачами. Відмовивши у задовленні її позову, суд першої інстанції фактично узаконив право власності відповідачів на земельну ділянку площею 0,0043 га, яка рішенням міської ради їм ні в користування, ні у власність не передавалася. Згідно державного акта на право власності на землю, виданого ОСОБА_5 (державний акт серії ЛВ № 821 від 20.03.1996 р.) такому передано у власність 0,0543 га, хоча рішенням Золочівського міськвиконкому від 29.11.1994 р № 531 йому передано у власність лише 0,05 га.

Наведе підтверджує, що надлишки земельної ділянки площею 0,0043 га і є площею земельної ділянки спірного заїзду. Крім того, суд прийшов до помилкового висновку про можливість технічного облаштування заїзду до її будинковододіння з АДРЕСА_1.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким задвоолити її позовні вимоги, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в апеляційній скарзі покликаються на те, що, державний акт на право власності на землю позивачці видано без погодження меж із суміжним землекористувачем ОСОБА_10 Частина земельної ділянки, на яку претендує позивачка, рахується в плані земельної ділянки ОСОБА_11 за 1965 рік та така ніколи не була спільним заїздом.

Просять рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким їх позов задволити, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до вимог ст.ст. 11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та третя особа у справі ОСОБА_7 є співвласниками в рівних частинах по ? частині житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Золочівської міської ради № 687 від 21.11.1995 р. ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0581 га для ослуговування будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 та 25.01.1996 р. видано державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ № 441 на земельну ділянку площею 0,0581 га.

Відповідачам ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_10.(правонаступник ОСОБА_4.) на підставі рішень виконавчого комітету Золочівської міської ради № 531 від 29.11.1994 р.,№ 159 від 29.02.1996 р. та № 30 від 30.01.1997 р. про передачу земельних ділянок у власність видано державні акти на право приватної власності на землю: ОСОБА_6 - державний акт серії ІІ-ЛВ № 006472 від 08.09.1997 р. на земельну ділянку площею 0,0548 га, ОСОБА_5- державний акт серії ЛВ № 821 від 20.03.1996 р. на земельну ділянку площею 0,0543 га, ОСОБА_10 (правонаступник ОСОБА_4.) державний акт ЛВ № 945 від 06.05.1996 р. на земельну ділянку площею 0,0747 га.

Встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_10 подарувала свою земльну ділянку ОСОБА_4, ОСОБА_5 подарував свою земельну ділянку ОСОБА_3

Встановлено, що земельна ділянка, яка є спірним заїздом та на користування якою претендує ОСОБА_2, станом на 1994-1997 роки і по даний час відносилась до земельної ділянки ОСОБА_11 та на даний час належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Такий заїзд було облаштовано попереднім власником будинку через свою земельну ділянку.

Доказів того, що спірний заїзд відноситься до земель Золочівської міської ради, у матеріалах справи немає. Такий заїзд не передбачений також і генеральним чи поквартальним планом м. Золочева.

Тому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про скасування Державних актів на право власності на земельні ділянки, суд першої інстанції вірно виходив з того, що звертаючись в суд з вимогою про скасування державних актів на землю позивачі не ставили вимог про скасування рішень Золочівської міської ради про передачу земельних ділянок у власність, на підставі яких було видано такі акти, а скасування державних актів на землю не є способом захисту права на землю, передбаченим ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України, яка чітко регламентує способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки.

Крім того, наявність розбіжностей у рішенні Золочівського міськвиконкому від 29.11.1994 р № 531 про передачу ОСОБА_5 у власність земельної ділянки площею 0,05 га для обслуговування будинку та господарських споруд та у виданому йому Державному акті на земельну ділянку площею 0,0543 г (державний акт серії ЛВ № 821 від 20.03.1996 р.), не впливає, на думку колегії суддів, на право позивачки на користування нею, оскільки така не є заїздом спільного користування згідно генплану м. Золочева. Таке питання може бути порушено лише органом самоврядування - Золочівською міською радою, до компетенції якої належить надання та вилучення земельних ділянок.

З навдених мотивів, підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 27 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.