розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ "Будівельно-монтажне управління № 18" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2013 року по справі за позовом ВАТ "Будівельно-монтажне управління № 18" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу та додаткової угоди до договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна шляхом виселення,-

Позивач звернувся з вказаним позовом до суду (а. с. 4-9 т. 1), який уточнив в ході розгляду справи (а. с. 5-6 т. 2) та просив визнати недійним договір купівлі-продажу від 08.05.2003 року за № 1764 й додаткову угоду до нього від 22 липня 2004 року, витребувати у відповідача ОСОБА_5 нерухоме майно у вигляді адміністративної будівлі під літ. "А", загальною площею 664,6 кв. м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці, площею 576 кв. м. шляхом виселення з зазначеного нерухомого майна.

Свої позовні вимоги позивач, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовував тим, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 08.05.2003 року та додаткової угоди до нього від 22 липня 2004 року існувала податкова застава, яка забороняла відчуження взагалі будь-якого майна належного ВАТ "БМУ-18" без відповідного узгодження з податковим органом (т. 2 а. с. 37). Спірна адміністративна будівля була реалізована головою правління ОСОБА_4 всупереч волі ВАТ "БМУ-18", з порушенням обмежень повноважень голови правління та правління, встановлених статутом. Спірні угоди не відповідають цілям діяльності ВАТ "БМУ-18", таким як зростання прибутковості діяльності товариства, розширення обсягу наданих послуг. Також, позивач опирається на висновок судової оціночної експертизи за № 64 від 21.09.2007 року, якою визначена вартість спірної адміністративної будівлі на час укладення додаткової угоди у липні 2004 року в розмірі 859 000 грн, хоча остання була реалізована за 145 000 грн. (т. 1 а. с. 84-99). Звернув увагу, як на підставу визнання оскаржених правочинів недійсними, що додаткова угода укладена після закінчення строку встановленого у договорі купівлі - продажу, тобто після закінчення його дії без угоди про його продовження.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник позивача позов підтримав, подав письмові пояснення. На запитання сторін представник позивача заявив, що надані з боку позивача до матеріалів справи у жовтні 2012 року довідки за підписом діючого на цей час директора без номеру та дати щодо балансової вартості спірної адміністративної будівлі в розмірі 405 000 грн. не слід розглядати суду, як доказ по справі ( т. 2 а. с. 247-250). Балансова вартість підтверджується фінансовим звітом за 2004 рік по пункту "основні засоби" (т. 2 а. с. 245) та обліковою карткою адміністративної будівлі ( т. 3 а. с. 30). Наполягав на тому, що зазначена в оскарженому договорі купівлі - продажу балансова вартість в розмірі 77 000 грн. не відповідає дійсності, та що з укладенням цього договору без погодження на правлінні та загальних зборах, голова правління порушив обмеження встановлені п. 10.6.3 статуту ( т. 1 а. с. 24-44).

Відповідач ОСОБА_4 подав заяву про розгляд справи без його участі, але з'явився в останнє засідання, підтримав позовні вимоги та надав пояснення у судових дебатах. Наполягав, що уклав оскаржений договір купівлі-продажу під впливом обставин пов'язаних з борговими зобов'язаннями перед відповідачем ОСОБА_3, що підтверджується відповідними угодами щодо боргових зобов'язань та спільної діяльності ( т. 1 а. с. 19-23, 55-59). Стверджував, що за домовленістю з ОСОБА_3 оформив відчуження спірної адміністративної будівлі за суму нижчу ніж дійсна ринкова, завдяки чому частково погасив наявні особисті боргові зобов'язання перед останнім.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позову з підстав його безпідставності та недоведеності. Пояснили, що оскарженою угодою від 22.07.2004 року не вносилися будь-які зміни чи доповнення до умов договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 08.05.2003 року, зокрема щодо ціни продажу нерухомого майна. Зазначеною угодою від 22.07.2004 року був лише посвідчений факт передачі коштів за відчужене майно та порушень у діях нотаріуса ОСОБА_6 при проведенні нотаріальних дій не було. Наявна на час укладення обох спірних правочинів податкова застава розповсюджувалася по передбаченим обмеженням тільки на рухоме майно та майнові права, тобто обмежень по відчуженню спірного нерухомого майна не було. При укладенні спірного договору та угоди не були порушенні п. п. 10.2.4 та 10.6.3 статуту, тому як позивачем не спростована належними та допустимими доказами балансова вартість спірного нерухомого майна що зазначена у оскарженому договорі купівлі-продажу та не доведена її вартість у розмірі 405 000 грн. Усі істотні умови відчуження спірної адміністративної будівлі були встановлені між сторонами саме на час укладення договору купівлі-продажу від 08.05.2003 року, зокрема по ціні продажу у розмірі 145 000 грн. Довід позивача, що спірне майно відчужене за завідомо нижчу ціну від ринкової з посиланням на висновок судової експертизи є необґрунтованим, тому як ринкова вартість встановлена на липень 2004 року, тобто не на час встановлення ціни за домовленістю сторін при укладенні договору купівлі - продажу. Заперечували доводам представника позивача та відповідача ОСОБА_4 щодо пов'язаності відчуження спірної будівлі з погашенням особистих боргових зобов'язань останнього перед ОСОБА_3, вказуючи на недоведеність цих обставин. Послалися, що у змісті наданих ОСОБА_4 договору про спільну діяльність, договорів займу та угоди про врегулювання спору та сплату суми боргу не містиця жодних посилань на наявність будь-яких правовідносин між ВАТ "БМУ-18" та ОСОБА_3. Послалися на обставини, які не підлягають доказуванню відносно ВАТ "БМУ-18", що встановлені в рішенні Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2012 року та ухвалі ВССУ від 19.12.2012 року ( т. 3 а. с. 13-15).

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 заперечувала проти задоволенню позову, надала письмові заперечення, вказала що нотаріальні дії по посвідченню спірних правочинів проведені без жодних порушень діючого на відповідний час законодавства України. На час укладення спірного договору купівлі-продажу, нормами діючого законодавства не було передбачено перевірка нотаріусом наявності податкової застави для посвідчення договору відчуження нерухомого майна, цей обов'язок був введений з 03.07.2003 року. В свою чергу при посвідченні угоди про повний розрахунок у липні 2004 року перевірка наявності податкової застави також не була передбачена. Просила розглянути справу за її відсутністю ( т. 2 а. с. 265).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2013 року в задоволенні позову ВАТ "БМУ-18" відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, ВАТ "БМУ-18" подало апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2013 року, в якій просить скасувати рішення суду від 05.04.2013 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу адміністративної будівлі під літ. "А", загальною площею 664,6 кв. м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці, площею 576 кв. м., укладений 08 травня 2003 року за № 1764 між ВАТ "БМУ-18" і ОСОБА_3; визнати недійсною додаткову угоду від 22 липня 2004 року до договору купівлі-продажу, укладеного від 08 травня 2003 року між ВАТ "БМУ-18" і ОСОБА_3; витребувати у ОСОБА_5, шляхом виселення, адміністративну будівлю під літ. "А", загальною площею 664,6 кв. м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці, площею 576 кв. м., посилаючись на те, що позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням в зв'язку з його упередженістю та грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представник ВАТ "БМУ-18" підтримав апеляційну скаргу, ОСОБА_5, її представник та представник ОСОБА_3 заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили. Від третьої особи на адресу суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову ВАТ "БМУ-18", суд першої інстанції виходив з наступного.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 8 травня 2003 року, ВАТ "БМУ-18" в особі голови правління ОСОБА_4 уклало з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу адміністративної будівлі під літ. "А", загальною площею 664,6 кв. м.., яка знаходиться в АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці, площею 576 кв. м. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстром № 1764. Згідно досягнутої домовленості по умовам договору, продаж спірного майна здійснено за суму 145 000 грн. Пунктом 3 договору купівлі-продажу передбачався перехід права власності на спірну будівлю до ОСОБА_3 після здійснення повного розрахунку, про що буде свідчити відповідна угода, яка буде невід'ємною частиною цього договору.

Виходячи зі змісту спірного договору купівлі-продажу суд першої інстанції встановив, що цей правочин відповідає положенням ст. ст. 153- 154, 224, 227- 228 ЦК України (в редакції 1963) та є укладеним між сторонами. У зв'язку з укладенням даного договору у сторін виникли права та обов'язки передбачені умовами договору, та зокрема ст. ст. 231- 232 ЦК України, в редакції 1963 року.

Згідно до ст. 128 ЦК України, в редакції 1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Суд визнав, що положення п. 3 договору купівлі-продажу щодо пов'язання виникнення права власності зі здійсненням покупцем відстроченої оплати, регулює питання виконання укладеного договору на строк відстрочення оплати до 03.07.2003 року. Обставини та причини не застосування ВАТ "БМУ-18" в межах строку позовної давності наслідків несплати покупцем по договору ОСОБА_3 (ст. 232 ЦК України, в редакції 1963 року, та ст. 692 ЦК України, в редакції 2004 року) в строк з 08 липня 2003 року, не відносяться до предмету спору та доказування, тому не досліджувалися судом, при цьому застосування цих наслідків є правом, а не обов'язком продавця.

22 липня 2004 року між ВАТ "БМУ-18" в особі голови правління ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладена угода від 8.05.2003 року. Угода посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстром № 3360. Угодою засвідчений факт здійснення повного розрахунку ОСОБА_3 з ВАТ "БМУ-18" по договору купівлі-продажу, та виникнення у відповідача ОСОБА_3 права власності на спірну адміністративну будівлю. Згідно до реєстру прав власності, право на спірну будівлю було зареєстроване за ОСОБА_3 - 26.07.2004 року. Виходячи з наведенного, суд визнав, що позивач звернувся до суду 29.03.2007 року в межах строку позовної давності.

10 березня 2006 року був укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 і ОСОБА_5, у відповідності до якого остання по цей час є власником спірної адміністративної будівлі розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ( т. 1 а. с. 17-18).

Волевиявлення ВАТ "БМУ-18" на продаж спірної адміністративної будівлі було підтверджене рішенням загальних зборів, яке оформлене протоколом № 7 від 05.12.2005 року (п. 5), з визначенням продажу майна не нижче балансової вартості ( т. 2 а. с. 25-26).

Керуючись положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України, суд визнав, що не підлягають доказуванню обставини встановлені у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2012 року та ухвалі ВСС України від 19.12.2012 року у відношенні ВАТ "БМУ-18".

Так, у зазначеному рішенні, що набуло чинності зазначено, що на підставі контракту і рішень загальних зборів акціонерів ВАТ "БМУ-18" ОСОБА_4 виконував обов'язки голови правління по 31.12.2003 року, потім дію контракту було продовжене ще на рік. Звіт про результати роботи товариства за період 2003 -2005 роки робив голова правління ОСОБА_4 Статутний фонд на липень 2004 року складав 228 334, 5 грн.

В ухвалі ВСС України від 19 грудня 2012 року встановлене, що на час 26.07.2012 року згідно витягу з держаного реєстру, у податковій заставі перебувало рухоме майно та майнові права ВАТ "БМУ-18", відомостей про перебування у податковій заставі нерухомого майна підприємства відсутні ( т. 3 а. с. 13-15).

Вказані обставини також підтверджуються наявними у справі матеріалами, а саме протоколом № 7 загальних зборів ( т. 2 а. с. 25-26) та матеріалами отриманими з відділу держаних реєстраторів ( т. 2 а. с. 55- 134).

Суд врахував, що 10.06.2011 року Одеське територіальне управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку надало суду відповідь на запит що звіти та особлива інформація ВАТ "БМУ-18" до 2005 року знищена, за 2006 рік жодної інформації позивачем не було надано (том 2 а. с. 49).

Матеріалами справи підтверджене та не спростоване позивачем й відповідачами, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 08.05.2003 року і додаткової угоди до нього від 22.06.2004 року існувала податкова застава на рухоме майно і майнові права належні ВАТ "БМУ-18", яка внесена Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеса про що свідчить витяг про внесення запису до Державного реєстру застав рухомого майна від 28.03.2001 року за № 296-4342 (том 2 а. с. 37).

Враховуючи наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов до висновку, що підставою виникнення податкової застави і внесення запису до "Державного реєстру застав рухомого майна" всього рухомого майна та майнових прав ВАТ "БМУ-18" є несплата у строки встановлені Законом № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) суми податкових зобов'язань, які були визначені ДПІ в Суворовському районі м. Одеси.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України, Державної податкової адміністрації України від 07.02.2003 року за № 107/7428 "Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна" Державна реєстрація податкових застав нерухомого майна здійснюється в Державному реєстрі застав рухомого майна в порядку, встановленому Інструкцією про порядок реєстрації застав рухомого майна затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 26.02.1999 року за № 13/5 (z0123-99) та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.02.1999 року за № 123/3416 (z0123-99) .

Згідно п. 1.10. Інструкції № 13\5, при реєстрації застави рухомого майна до Державного реєстру вносяться відомості про заставодавця та заставодержателя; про предмет застави; вхідний номер заяви, за якою вноситься запис; дата прийняття заяви; дата внесення відомостей до Державного реєстру; реєстраційний код запису; відомості про реєстратора; прізвище посадової особи, яка внесла запис у Державний реєстр.

Таким чином, Державний реєстр застав рухомого майна на момент здійснення ВАТ "БМУ-18" відчуження спірного об'єкту нерухомості ОСОБА_3, був єдиним реєстром в Україні, в якому відображались фактичні дані стосовно існування податкової застави рухомого, чи нерухомого майна, але з обов'язковим зазначенням відомостей про предмет застави.

Твердження представника позивача, що перебування у податковій заставі рухомого майна та майнових прав автоматично передбачає обмеження на відчуження на все рухоме та нерухоме майно ВАТ "БМУ-18" без погодження з Податковою службою є недоведеним та безпідставним, тому як діючим на той час законодавством України така норма не була передбачена.

На підставі викладеного суд першої інстанції зробив висновок, що на час укладення оскаржених правочинів ОСОБА_4 займав посаду голови правління ВАТ "БМУ-18" та спірне нерухоме майно не перебувало у податковій заставі, тобто обмежень для укладення та нотаріального посвідчення оскарженого договору та угоди з цих підстав не було.

Також суд визнав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини невідповідності балансової вартості спірної будівлі в розмірі 77 000 грн., яка вказана у договорі купівлі-продажу. Звідси не має підстав для визнання порушення головою правління ОСОБА_4 обмежень його повноважень, які встановлені пунктом 10.6.3. статуту, що правління товариства приймає рішення по проведенню операцій розпорядження майном товариства, балансова вартість якого не перевищує 40 % статутного фонду з подальшим затвердженням на Загальних зборах.

Пунктом 7.1. статуту закріплений розмір статутного фонду, який складає 228 334 грн, а фінансовий звіт ВАТ "БМУ-18" ( т. 2. а. с. 244-245) з сумою залишкової вартості основних засобів на кінець 2004 року та аудиторський висновок № 4 ( т. 2 а. с. 239-243) не доводять що основні засоби на підприємстві на той час складала тільки спірна адміністративна будівля вартістю 405 300 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна адміністративна будівля була відчужена за істотними умовами договору купівлі-продажу укладеного між сторонами саме 08.05.2003 року за ціною продажу по досягнутій домовленості між сторонами в розмірі 145 000 грн. з відстроченням платежу. За висновками судової оціночної експертизи за № 64 від 21.09.2007 року вартість спірної адміністративної будівлі в розмірі 859 000 грн. була встановлена лише станом на 22 липня 2004 року, тобто станом більш року після укладення договору купівлі-продажу. Суд погодився з думкою відповідачів, що зазначений висновок експертизи є неналежним доказом для доведення доводу позивача, щодо відчуження спірної будівлі за меншу вартість ніж ринкова, яка існувала на час укладення договору купівлі-продажу. Також суд вважав, що позивачем не надані докази, що оскарженими правочинами ВАТ "БМУ-18" завдані збитки та оскаржені правочини укладені сторонами у результаті зловмисної домовленості голови правління ОСОБА_4 та покупця ОСОБА_3

Змістом договору про спільну діяльність, договорів займу, угоди про врегулювання спору та сплату суми боргу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не підтверджуються правовідносини між ВАТ "БМУ-18" та ОСОБА_3 по спільній діяльності та займу ( т. 1 а. с. 19-23, 55-59). Позивачем не доведена пов'язаність відчуження спірної будівлі з погашенням особистих боргових зобов'язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 за рахунок майна ВАТ "БМУ-18".

Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, його зміст не може суперечити нормам ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 48 ЦК України, вредакції 1963 року, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги ВАТ "БМУ-18" про визнання договору купівлі-продажу та угоди до договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції вважав недоведеними і тому не підлягаючими задоволенню. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції також визнав позовні вимоги ВАТ "БМУ-18" про витребування спірної адміністративної будівлі шляхом виселення останнього власника відповідача ОСОБА_5 безпідставними і, тому не підлягаючими задоволенню.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та прийшов до правильного висновку на підставі наданих і досліджених доказів, відмовивши в задоволенні позову ВАТ "БМУ-18".

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам права, а суд першої інстанції правомірно, на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи і наданих доказів відмовив в задоволенні позову ВАТ "БМУ-18".

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК України, в редакції 1963 року, який діяв на час укладення спірного договору від 08.05.2003 року (а. с. 15-16 т. 1) недійсний правочин, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, що порушує особисті чи майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно ст. 215 ЦК України чинним на час укладення спірної угоди від 22.07.2004 року (а. с. 35 т. 3) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, відповідно до встановлених судом обставин у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо недоведеності позивачем обставин, якими він обгрунтовував свої позовні вимоги стосовно недійсності спірних договору купівлі-продажу та угоди до договору купівлі-продажу, а доводи позивача, судова колегія вважає грунтуються на припущеннях та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що позивач в обгрунтування своїх позовних вимог щодо визнання недійсними спірних договору купівлі-продажу та угоди до нього посилався, зокрема, на ст. ст. 228 та 232 ЦК України, які передбачають різні підстави недійсності.

Також, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог позивача стосовно витребування нерухомого майна у вигляді адміністративної будівлі під літ. "А", загальною площею 664,6 кв. м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці, площею 576 кв. м. шляхом виселення з зазначеного нерухомого майна. Оскільки, враховуючи обгрунтування цих позовних вимог позивачем, при відсутності підстав для визнання спірних договору купівлі-продажу та угоди недійсними, то відсутні і підстави для витребування зазначеного нерухомого майна. Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства, виселення можливе лише із житлових приміщень.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки обставинам невиконання основного зобов'язання за договором купівлі-продажу від 08.05.2003 року та що фактично договір купівлі-продажу не був виконаний та закінчив свою дію 08.07.2003 року, а сторони договору повинні були укласти додаткову угоду про продовження строку договору або новий договір купівлі-продажу на нових умовах, а відтак угода, яка була укладена між сторонами договору не може бути невід'ємною частиною договору купівлі-продажу від 08.05.2003 року, строк дії якого закінчився 08.07.2003 року, і як наслідок, не могла привести до наслідків у вигляді переходу права власності на предмет купівлі-продажу від продавця до покупця, судова колегія не приймає до уваги.

Оскільки, судом першої інстанції в рішенні суду (а. с. 38 т. 3) надана оцінка переходу права власності на нерухоме майно за спірним договором купівлі-продажу, з якою погодилася і судова колегія, враховуючи те, що спірним договором купівлі-продажу від 08.05.2003 року (а. с. 15-16 т. 1) визначено порядок переходу права власності на нерухоме майно за договором, після здійснення повного розрахунку, про що буде складено відповідну угоду, яка буде невід'ємною частиною договору та, яку сторонами укладено 22.07.2004 року (а. с. 35 т. 3). Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що розрахунок за спірним договором купівлі-продажу повинен був бути здійснений до 08.07.2003 року, а тому, у зв'язку з порушенням цього строку, договір купівлі-продажу не був виконаний та закінчив свою дію 08.07.2003 року, судова колегія не приймає до уваги, так як ці посилання не грунтуються на законі (щодо закінчення дії спірного договору купівлі-продажу), а відповідальність за порушення зобов'язання та правові наслідки порушення зобов'язання передбачено ст. ст. 203, 232 ЦК України, в редакції 1963 року, ст. 611 ЦК України), проте ВАТ "БМУ-18" не скористалося своїм правом передбаченим зазначеними нормами закону, відомості про це в матеріалах справи відсутні, а навпаки уклало угоду від 22.07.2004 року (а. с. 35 т. 3), обумовлену спірним договором купівлі-продажу від 08.05.2003 року, з якої вбачається, що між сторонами матеріальних претензій не має.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно незрозумілості висновків суду, що волевиявлення ВАТ "БМУ-18" на продаж спірної адміністративної будівлі було підтверджено рішенням загальних зборів, яке оформлено протоколом № 7 від 05.12.2005 рок та, в чому саме суд знайшов пов'язаність між договором купівлі-продажу від 08.05.2003 року та рішенням загальних зборів від 05.12.2005 року.

Оскільки, загальні збори рішенням від 05.12.2005 року (а. с. 25-26 т. 2) фактично затвердили рішення про відчуження нерухомого майна за спірним договором.

Судова колегія також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права, невірно застосувавши ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до оскаржуваного рішення (а. с. 39 т. 3), суд першої інстанції, судова колегія вважає, правомірно визнав обставинами, що не підлягають доказуванню, які встановлені у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2012 року та ухвалі ВСС України від 19.12.2012 року (а. с. 13-15) у відношенні ВАТ "БМУ-18", якими встановлено, що на підставі контракту і рішень загальних зборів акціонерів ВАТ "БМУ-18" ОСОБА_4 виконував обов'язки голови правління по 31.12.2003 року, потім дію контракту було продовжено ще на рік. Звіт про результати роботи товариства за період 2003 -2005 роки робив голова правління ОСОБА_4 Статутний фонд на липень 2004 року складав 228 334,5 грн., згідно витягу з держаного реєстру, у податковій заставі перебувало рухоме майно та майнові права ВАТ "БМУ-18", відомостей про перебування у податковій заставі нерухомого майна підприємства відсутні ( т. 3 а. с. 13-15)

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ухвалу Верховного Суду України від 13.10.2010 року в обгрунтування цього доводу апеляційної скарги, судова колегія вважає безпідставним, оскільки в зазначеній ухвалі йдеться про різні предмети дослідження при розгляді справи про розірвання шлюбу та про поділ майна подружжя, однак обставини, які досліджувалися та встановлені по цивільній справі відносно ВАТ "БМУ-18" вищезазначеними судовими рішеннями, аналогічні тим, які суд першої інстанції визнав такими, що не підлягають доказуванню, в зв'язку з їх встановленням, при розгляді даної цивільної справи відносно ВАТ "БМУ-18".

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно перебування на час укладення спірного договору купівлі-продажу в податковій заставі нерухомого майна ВАТ "БМУ-18". Оскільки, це спростовується матеріалами справи, витягом з реєстру застав рухомого майна (а. с. 37 т. 2) та ухвалою ВСС України від 19.12.2012 року (а. с. 15 т. 3). Крім того, з матеріалів справи вбачається (лист представника ДПІ у Суворовському районі м. Одеси а. с. 271 т. 2), що на момент укладення спірних угод ВАТ "БМУ-18" не мало податкового боргу.