розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням,-

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 14 червня 1986 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу мають дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. 13 січня 2011 року шлюб було розірвано.

В 2001 році під час шлюбу сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1. Право власності на квартиру оформлено на відповідача. Перебуваючи в шлюбі сторони разом з дітьми проживали у квартирі, але зареєстрований в квартирі лише відповідач ОСОБА_3

ОСОБА_5 проживає у квартирі разом з відповідачем, але незаконні дії відповідача, на її думку, направлені на те, щоб неповнолітня ОСОБА_5 також покинула квартиру.

рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Зокрема, представник позивача посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвели до ухвалення необ'єктивного та незаконного рішення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення, суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам в повній мірі судове рішення не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14 червня 1986 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб (а.с. 5). Від шлюбу сторони мають дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4,7).

13 січня 2011 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с.6).

Під час перебування в шлюбі була придбана квартира АДРЕСА_1, яка складається з 4 кімнат, жилою площею 75.60 кв.м., загальною площею 121.00 кв.м., яка належить ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності від 03 жовтня 2001 року, виданого на підставі наказу Головного управлінням житлового забезпечення а.с.(8).

Відповідно довідки про склад сім'ї та осіб, які проживають та зареєстровані у житловому приміщенні/будинку, виданої ОСББ "КУТ" 12 травня 2011 року №35, у вказаній квартирі зареєстрований власник ОСОБА_3 (а.с.9).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жодних порушень прав користування житловим приміщенням ОСОБА_5 в судовому засіданні не встановлено.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції неможливо, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.

Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.04.85 року (v0002700-85) , вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнанні членами сім'ї наймача (ч.ч.1, 2 ст.64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до власника жилого приміщення, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 156 ЖК України).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

У справі, рішення по якій оскаржується в апеляційному порядку, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню та не з'ясував і не надав оцінки обставинам, які відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.64, 156 ЖК УРСР та п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України мають значення для справи, а саме: щодо характеру проживання (постійного або тимчасового) з наймачем жилого приміщення осіб, які вселилися до нього; ведення з наймачем спільного господарства або відсутності ведення такого господарства; тривалості часу їх проживання.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та було встановлено в судовому засіданні ОСОБА_5 з 2001 року проживає в квартирі АДРЕСА_1, власником якої є її батько ОСОБА_3, з 2001 року.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 підтвердив та не заперечував постійне проживання доньки ОСОБА_5 разом з ним однією сім'єю з 2001 року на даний момент, тобто її проживання є тривалим.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 в своїх поясненнях в судовому засіданні апеляційного суду зазначив, що його донька ОСОБА_5 навчається також в школі за своїм постійним місцем проживання.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку що неповнолітня ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 набула право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1, оскільки її проживання у вказаному жилому приміщенні носить постійний характер протягом тривалого часу.

Враховуючи, що судом першої інстанції рішення було постановлено з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення районного суду, відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313- 315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове, наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на корить держави судовий збір в розмірі 107 гривень 30 копійок.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.