розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство «Скомекс» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство «Скомекс», третя особа - ОСОБА_5 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, судових витрат та моральної шкоди, -

У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Спільного українсько-німецького підприємства "Скомекс" про визнання незаконним його звільнення з посади вантажника, скасування наказу № 12 від 30 січня 2009 року, зобов'язання поновити його на вказаній посаді з дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що з 11 жовтня 2007 року працював у відповідача вантажником за сумісництвом. Наказом № 12 від 30 січня 2009 року його звільнено з займаної посади на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за порушення трудової дисципліни і прогули без поважних причин. Посилався на те, що трудової дисципліни та прогулів без поважних причин не здійснював і наміру їх здійснювати не було, оскільки умови праці і заробітна плата його влаштовували, був звільнений з посади за порушення чинного трудового законодавства, без дачі пояснення про причини порушення трудової дисципліни, як цього вимагає ч.1 ст. 149 КЗпП України. Вийшовши в перший день на роботу, після 14 денної відпустки, директор повідомив про його звільнення за прогули і цей наказ він оскаржив прокуророві району. Просив також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 2000 грн., спричинення якої обґрунтовує втратою високооплачуваної роботи, порушенні нормальних життєвих зв'язків через залишення сім'ї без засобів для існування, викликаних протиправними діями відповідача.

рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 04 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з посади вантажника ТзОВ СУНП "Скомекс", скасовано наказ № 12 від 30.01.2009 року про його звільнення та зобов'язано відповідача поновити його на вказаній посаді з 30.01.2009 року. Стягнуто з ТзОВ СУНП "Скомекс" середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22329 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн., витрати за проведення експертизи в сумі 2461 грн. 20 коп. та судові витрати по справі.

рішення оскаржив відповідач ТзОВ СУНП "Скомекс".

В апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що відповідачем дотримано процедуру звільнення працівника ОСОБА_2 Вважає, що позивачем порушено місячний термін для звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі, оскільки копію наказу про звільнення було вручено позивачу 30.01.2009 року, а позовна заява датована 23.06.2009 року. Посилається на те, що призначення судово-почеркознавчих експертиз з метою встановлення справжності підпису ОСОБА_2, не має жодного відношення до предмету доказування - підтвердження чи спростування факту порушення позивачем трудової дисципліни і, як наслідок, його звільнення за прогул.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Фостяка О.Я. на підтримання апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_2 і його представника ОСОБА_3 на заперечення скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював в ТзОВ Спільне українсько-німецьке підприємство "Скомекс" та наказом від 30 січня 2009 року № 12 був звільнений з займаної посади у зв'язку з вивільненням некваліфікованих працівників по сумісництву та за порушення трудової дисципліни. На виконання протесту прокурора від 20 лютого 2009 року № 392 про приведення наказу від 30 січня 2009 року № 12 у відповідність з діючим законодавством про працю, звільнення ОСОБА_2 проведено зазначеним наказом на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за порушення трудової дисципліни і прогули без поважних причин. При звільненні позивача не було дотримано вимоги трудового законодавства, на підприємстві вивільнення некваліфікованих працівників не проводилося, копію наказу про звільнення з роботи позивачу не вручено, тому посилання представника відповідача на пропуск строку звернення до суду позивачем визнано безпідставними.

З висновками суду першої інстанції погодитись повністю не можна, оскільки такі не в повній мірі відповідають наявним у справі доказам і суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Матеріалами справи установлено, що ОСОБА_2 працював у відповідача і наказом від 30 січня 2009 року № 12, з урахуванням виконання вимог протесту прокурора від 20 лютого 2009 року, звільнений з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Матеріалами справи встановлено, що позивач з 21 по 30 січня 2009 року вчинив прогул без поважних причин, виправдальних документів не надав.

Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно з ч.1 ст. 149 КзпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Таке пояснення в якості доказу суду не подано, а відтак колегія суддів вважає, що при звільненні позивача з роботи відповідачем порушено вимоги ч.1 ст. 149 КЗпП України.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до положень ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) (з наступними змінами) встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Тобто питання поновлення пропущеного строку повинно вирішуватись судом.

В порушення положень зазначених норм матеріально права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України та вимог ст.ст. 212, 214 ЦПК України районним судом питання поновлення пропущеного строку не вирішувалось. Суд обмежився лише тим, що копію наказу про звільнення позивачу так і не було вручено відповідачем, а тому посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду позивачем визнав безпідставними.

Такий висновок суду суперечить матеріалам справи і є необґрунтованим.

У позовній заяві (а.с.2-4) позивач не просив суд поновити строк звернення до суду, разом з тим зазначає, що вказаний наказ про звільнення його з роботи він оскаржив прокуророві району, який 20 лютого 2009 року вніс протест з вимогою скасувати оспорюваний наказ відповідача та привести його у відповідність з діючим законодавством про працю.

Матеріалами справи беззаперечно встановлено, що 30 січня 2009 року на підприємстві складено акт комісією у складі змінного майстра ОСОБА_7, завскладом ОСОБА_8, бухгалтером ОСОБА_9 про те, що 30 січня 2009 року вантажнику ОСОБА_2 надано для ознайомлення наказ № 12 від 30 січня 2009 року про звільнення за прогули. Від підпису про ознайомлення з наказом ОСОБА_2 відмовився (а.с. 172-173). Наведеним спростовуються доводи ОСОБА_2 та висновок суду про невручення позивачу копії наказу про звільнення його з роботи та підтверджуються в цій частині заперечення відповідача проти позову.

Наведене колегія суддів розцінює як відмову отримати наказ про звільнення.

З позовною заявою ОСОБА_2 звернувся до суду 13 липня 2009 року (вх. № 5537), жодних доказів поважності причин пропуску місячного строку звернення до суду не подав, безпідставно посилаючись на невручення йому наказу.

За таких обставин, коли суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не вирішував питання поновлення пропущеного строку звернення позивачем до суду, ухвалене рішення не може залишатись в силі відповідно до ст. 309 ЦПК України.

Ураховуючи те, що позивачем не подано належних і допустимих доказів поважності причин пропуску місячного строку звернення до суду, таких не добуто і апеляційним судом, відтак колегія суддів дійшла висновку, що підстав для поновлення такого строку не має, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за спливом строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство «Скомекс» задовольнити.

рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 квітня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.