розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів,-

позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 50 % заробітку щомісячно до досягнення ними повноліття. Зазначала, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народилися діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно. Діти повністю перебувають на її утриманні. Відповідач не надає жодних коштів для цього, хоч зобов'язаний і може їх надавати, оскільки працює та інших осіб на утриманні немає.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Ухвалено про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частини із усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного, починаючи з 14.01.2009 р. до досягнення дітьми повноліття, за виключенням серпня та вересня 2012р. .

Вирішено питання судових витрат.

рішення суду в межах стягнення суми аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

рішення оскаржив ОСОБА_4, просить його скасувати в частині часу проведення стягнення аліментів, визначивши його жовтнем 2012 року. Зазначає, що у спірний період від обов'язку утримувати дітей не ухилявся, проживав із дружиною однією сім'єю разом із дітьми, вів спільно господарство, мав спільний бюджет. Натомість позивачка не довела належними та допустимими доказами підстав для задоволення позову, суд не дав їм належної оцінки і тому ухвалив незаконне рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників апелянта - адвоката ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підтримання скарги, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на викладені мотиви.

Встановлено, що 06.08.1994 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 уклали шлюб, який 07.12.2012 року був розірваний Сихівським районним судом м. Львова за позовом ОСОБА_5 Мають спільних дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторони і їх діти зареєстровані і проживають у АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначала, що незважаючи про перебування із відповідачем у шлюбі, ОСОБА_4 з 2009 року не виконує батьківських обов'язків щодо виховання дітей, не надає жодних коштів на їх утримання, перебуває у службових відрядженнях 5 днів на тиждень, спільного господарства вони не ведуть і спільного бюджету не мають. Усі витрати на дітей вона несе самостійно, так як відповідач відмовляється надавати кошти у зв'язку із невеликою його заробітною платою.

Задовольняючи позов ОСОБА_5 про стягнення на її користь аліментів з 14.01.2009 року, суд першої інстанції вважав встановленим, що відповідач у спірний період не виконував обов'язку по утриманню неповнолітніх дітей.

Проте цей висновок не відповідає матеріалам справи і тому рішення підлягає частковому скасуванню.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються домовленістю між ними.

Як зазначалось вище, підставою для заявлення ОСОБА_5 позову була відмова ОСОБА_4 від надання їй коштів на утримання дітей. Однак жодного вартого уваги доказу на доведення цих обставин позивач не надала, проте суд першої інстанції вважав їх встановленим фактом.

При цьому колегія суддів виходить із того, що сторони у спірний період (з 14.01.2009 року до серпня 2012 року) перебували у шлюбі, з спільно проживали у одній квартирі разом із дітьми, єдиною працюючою особою в сім'ї є відповідач ОСОБА_4, який працює машиністом крана відокремленого підрозділу у ВП «Львівенергоспецремонт» ПАТ «ДТЕК Західенерго».

Крім цього колегія суддів вважає, що маючи на руках заочне рішення від 16.03.2009 року про задоволення її позову про стягнення аліментів ОСОБА_5 його для виконання не пред'являла понад три роки і цей факт свідчить, що потреби у коштах для утримання дітей у неї не було так як відповідач не ухилявся від матеріального забезпечення.

При тому, на час ухвалення заочного рішення діти мали 12 і 14 повних років, у такому віці вони потребували значних коштів для утримання. Крім цього відповідачці необхідно було нести особисті витрати та витрати на утримання житла, тощо. Джерел доходів для покриття цих витрат позивачка не навела, окрім довідки про періодичну роботу гардеробницею.

Посилання ОСОБА_5 на те, що рішення суду до виконання вона не подавала як реалізація у такий спосіб свого права, не свідчить про потребу у коштах на утримання дітей із-за ухилення відповідача від свого обов'язку.

Крім цього, із рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07.12.2012 року, ухваленого за позовом ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, убачається, що спільного господарства сторони не підтримують з 2012 року.

Таким чином, з урахуванням усіх обставин справи колегія суддів вважає, що оскільки позивач не довела факту ухилення відповідача від обов'язку по утриманню дітей з січня 2009 року до серпня 2012 року проте суд першої інстанції в цій частині безпідставно задовольнив позов, то його слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Так як аліменти за серпень і вересень 2012 року стягнуті з ОСОБА_4 у відповідному розмірі згідно заочного рішення від 16.03.2009 року, то стягнення слід проводити із жовтня 2012 року.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2012 року стасувати частково і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задовольнити частково, стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини із усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного, починаючи з жовтня 2012 року до досягнення дітьми повноліття.

В решті позову відмовити, а рішення залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.