у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк»в особі Луганської філії ПАТ КБ «ПриватБанк»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

У березні 2012 року позивач звернувся із вказаним позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 123325,35 грн. за кредитним договором № LGXRF801560208 від 13.04.2007 року та судові витрати 1233,25 грн.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позов ПАТ КБ «ПриватБанк»в особі Луганської філії ПАТ КБ «ПриватБанк»задоволено.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк»задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № LGXRF801560208 від 13.04.2007 року в сумі 76720, 53 грн. станом на 14.03.2012 року, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 12580 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 48692,29 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 2868,24 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язання у сумі 12580 грн., оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В судовому засіданні встановлено, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення виходив з наступних встановлених фактів та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_2 щодо надання йому кредиту /а.с. 4/, 13.04.2007 року між ЗАТ КБ «Приват Банк»/у зв'язку зі зміною найменування -ПАТ/ та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № LGXRF801560208 від 13.04.2007 року, відповідно до умов якого останній отримав від позивача грошові кошти у сумі 12580 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.04.2008 року. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти /щомісячний платіж/ для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов /а.с. 5-7/.

Відповідно до п. 4.1 Договору за користування Кредитом у період з дати укладення даного договору до дати погашення Кредиту Позичальник щомісяця в Період сплати сплачує відсотки в розмірі, зазначеному у Тарифах та Заяві /а.с. 6 зв./.

Згідно п. 5.1 Договору при порушення Позичальником будь -якого із зобов'язань, передбачених Заявою та п.п. 3.2.2., 3.2.3. даних Умов, Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу /а.с. 7/.

Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним договором станом на 14.03.2012 року у відповідача перед Банком утворилась заборгованість у розмірі 123325,35 грн., яка складається із заборгованості за кредитом -12580 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом -48692,29 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом -2868,24 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 52835,99 грн., штрафу /фіксована частина/ - 500 грн., штрафу /процентна складова/ - 5848,83 грн. /а.с. 3-3 зв./.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на ст. 174 ЦПК України, якою передбачено, що у разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 530 цього Кодексу передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Так, апелянтом в суді апеляційної інстанції не заперечується те, що ним власноруч було написано заяву у суді першої інстанції про визнання позову та існування заборгованості за кредитом /а.с. 35/.

Умовами кредитного договору передбачено, що строк погашення кредиту встановлений до 13.04.2008 року, саме до вказаного часу боржник повинен виконати взяті на себе зобов'язання.

Оскільки ОСОБА_2 не були виконані вказані належним чином зобов'язання у строк, передбачений Договором, станом на 14.03.2012 року за ним утворилась заборгованість, яку останній не сплатив в добровільному порядку.

Таким чином позивач змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, який відповідач ОСОБА_2, в судовому засіданні 11.06.2012 року визнав в повному обсязі і таке визнання повністю відповідає матеріалам справи.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Що стосується судових витрат, то суд вірно послався на ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалене рішення суд присуджує з іншої сторони стягнення понесених витрат.

Як встановлено, суд задовольнив позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, а саме в сумі 123325,35 грн., тому стягненню з відповідача на користь позивача судового збору підлягає 1233,25 грн. /123325,35 грн. -1% = 1233,25 грн./.

Доводи апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 616, ч. 3 ст. 551 ЦК України про право суду зменшити розмір збитків та неустойки у разі порушення зобов'язання з вини кредитора не заслуговують на увагу, адже ним позов визнавався у повному обсязі і таке питання не ставилося.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тобто, для застосування вказаної норми обов'язковою є сукупність двох вимог: значне перевищення розміру збитків, так і інших обставин, які мають істотне значення. В порушення вказаних вимог закону апелянтом не надано доказів існування жодної іншої умови, що має істотне значення для зменшення розміру пені.

Як безпідставними є і доводи апеляційної скарги про фактичне застосування до нього подвійної відповідальності /500 грн. штрафу як фіксованої частини та штрафу як процентної складової/, оскільки згідно ст. 611 ЦК України правові наслідки при порушенні зобов'язання можуть застосовуватись в сукупності або окремо, залежно від умов, передбачених договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Станично -Луганського районного суду Луганської області від 11 червня 2012 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Станично -Луганського районного суду Луганської області від 11 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.