головуючого - судді Євстафіїва О.К., суддів: Бечка Є.М., Шарапової О.Л., при секретарі: Примачок Ю.О., за участю:позивача ОСОБА_5 та його представника - ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7 та її представника - ОСОБА_8, яка також представляє й інтереси апелянтів ОСОБА_9 та ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частину,

У вересні 2012 р. ОСОБА_5 пред'явив позов до ОСОБА_7, у якому просив визнати АДРЕСА_1 їх спільною сумісною власністю та визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що спірну квартиру ОСОБА_5 та ОСОБА_7 придбано в період шлюбу за спільні кошти.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено: визнано АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 й ОСОБА_7 і визнано за кожним з них право власності на ? частину цієї квартири; з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 стягнуто 321 грн. 90 коп. на відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати дане рішення і відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

- 16.10.2012 р. ОСОБА_7 не з'явилася до суду з поважної причини, у зв'язку з чим до початку судового засідання її представник подав заяву про відкладення розгляду справи. Дану заяву суд проігнорував, що є порушенням п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК України і що спричинило неповноту з'ясування обставин, які мають значення для справи,

- судом не з'ясовано, чи є інше спільне майно, яке підлягає поділу між сторонами,

- спірну квартиру придбано не за спільні з ОСОБА_5 кошти, а за позичені кошти, які ОСОБА_7 повернула позикодавцеві з доходів, отриманих від підприємницької діяльності, та за кошти, виручені від продажу квартири, яка, крім неї, належала також і її синові від першого шлюбу та її з позивачем доньці,

- спірна квартира має статус нежилого приміщення і введена до експлуатації як магазин непродовольчих товарів, який ОСОБА_7 з 2003 р. використовує у своїй професійній діяльності. В силу ч. 3 ст. 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовує їх у своїй професійній діяльності. У даний час такого об'єкта, як вказано у позовній заяві - АДРЕСА_1, і юридично, і фактично не існує.

ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у своїх апеляційних скаргах просять скасувати рішення місцевого суду по даній справі і відмовити у задоволенні вимог позивача. Ці апеляційні скарги мотивуються наступним. Суд не залучив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до участі у справі, але постановив рішення, яким вирішив питання про їх права та обов'язки. Так, спірну квартиру сторонами придбано не лише за кошти ОСОБА_7, а й за кошти, виручені від продажу квартири, частка якої належала і їм - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Позивач не повідомив суд про джерело походження коштів, за які придбано спірну квартиру, що спричинило непритягнення судом ОСОБА_9 й ОСОБА_10 до участі у справі.

У судовому засіданні ОСОБА_7 та її представник підтримали подану ОСОБА_7 апеляційну скаргу і визнали апеляційну скаргу ОСОБА_9 та ОСОБА_10, останній підтримав свою апеляційну скаргу та визнав апеляційні скарги ОСОБА_7 і ОСОБА_9, представник ОСОБА_9 підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_9 та визнала апеляційні скарги ОСОБА_7 й ОСОБА_10, а ОСОБА_5 та його представник просили апеляційні скарги відхилити за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд І інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 спірну квартиру придбали у період шлюбу за спільні кошти. Даного висновку суд дійшов за неповноти з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Так, по справі встановлено наступне.

ОСОБА_5 і ОСОБА_7 перебували у шлюбі з 12.10.1990 р., який розірвано рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.09.2012 р. і від якого вони мають доньку ОСОБА_9; ОСОБА_10 є сином ОСОБА_7

Наведене учасниками судового розгляду не заперечується; факт розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 підтверджується копією вказаного рішення суду, яке набрало законної сили (а.с. 31).

В період шлюбу з ОСОБА_5 ОСОБА_7 та ОСОБА_11 купили у ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 АДРЕСА_1. Це підтверджується копіями двох договорів купівлі продажу відповідних ідеальних часток даної квартири від 24.12.2002 р.: між ОСОБА_12, ОСОБА_13 - продавцями та ОСОБА_7 й ОСОБА_11 - покупцями і між ОСОБА_14 - продавцем та ОСОБА_7 й ОСОБА_11 - покупцями. Ці договори посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_15 (реєстрові №№ 4067 і 4062; копії даних договорів на а.с. 8, 9).

Копією довідки КП "Служба приватизації державного житлового фонду" Білоцерківської міської ради Київської області від 20.12.2012 р. № 220 підтверджено, що згідно з розпорядженням Білоцерківського міськвиконкому від 07.02.1996 р. № 1-3-53 ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 приватизовано квартиру АДРЕСА_2 у зв'язку з чим їм безоплатно у власність передано: ОСОБА_5 - 27,3 м2, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - по 14,3 м2 даної квартири. У цій довідці також зазначається, що квартиру, про яку в ній йдеться, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 приватизовано у нерівних частках у зв'язку з тим, що ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 до приватизації цієї квартири брали участь у приватизації АДРЕСА_5 й використали своє право на приватизацію в обсязі по 13,0 м2.

З 09.04.2003 р. ОСОБА_7 має статус фізичної особи-підприємця, що підтверджується копією відповідного свідоцтва (а.с. 62).

Розпорядженням виконкому Білоцерківської міської ради Київської області від 26.09.2003 р. № 653Р (його копія на а.с. 58) ОСОБА_7 дозволено продаж трикімнатної квартири АДРЕСА_2 від імені неповнолітніх дітей - апелянтів ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, за умови одночасного перерахування по 1/4 частині коштів, виручених від продажу цієї квартири, на особові рахунки дітей для придбання їм житла у майбутньому; обов'язки по забезпеченню житлових прав дітей цим розпорядженням покладено на їх батьків.

09.10.2003 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_7, яка діяла також і від імені неповнолітньої у той час ОСОБА_9, й неповнолітній у той час ОСОБА_10, який діяв за згодою матері ОСОБА_7, квартиру АДРЕСА_2 загальна площа якої становила 70,3 м2, продали ОСОБА_16 за 18229 грн. 00 коп., з яких 10000 грн. 00 коп. покладено на особові рахунки неповнолітніх ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (по 5000 грн. 00 коп. кожному). У цей же день - 09.10.2003 р. особові рахунки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було закрито. Викладене підтверджується копією договору купівлі-продажу між ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 - продавцями і ОСОБА_16 - покупцем, який посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_17 09.10.2003 р. (реєстровий № 9925) та копіями довідок Філії - Головного управління по м. Києву та Київській області ТВБВ № 10026/0877 ПАТ "Державний ощадний банк України" від 05.12.2012 р. № 09/2-06/4 і № 09/2-06/4 від 25.12.2012 р. (а.с. 92, 139, 151).

30.10.2003 р. ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_7 в нього купила 1/2 частину АДРЕСА_1, що підтверджується копією відповідного договору купівлі продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_15 (реєстровий № 2844, копія даного договору на а.с. 10).

рішенням Чернігівського міськвиконкому від 22.01.2003 р. № 18 за заявою ОСОБА_11 і ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 переведено з житлового фонду до нежитлового, а рішенням Чернігівського міськвиконкому від 15.12.2003 р. затверджено акт державної приймальної комісії магазину непродовольчих товарів приватного підприємця ОСОБА_7 з присвоєнням йому поштової адреси: АДРЕСА_1, що підтверджується копіями даних розпоряджень (а.с. 105, 61).

14.02.2007 р. Управлінням торгівлі та послуг Чернігівської міської ради фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 видано дозвіл на розміщення магазину по продажу непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією цього дозволу (а.с. 63).

Копією довідки КП "Чернігівське МБТІ" від 19.11.2012 р. № 16401 (а.с. 76) підтверджено, що право власності на приміщення магазину, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, в цілому зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі трьох згаданих вище договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24.12.2002 р. і від 30.10.2003 р. У цій довідці також зазначено, що оціночна вартість спірного приміщення становить 434489 грн. 00 коп.

Після переїзду до м. Чернігова ОСОБА_5 та членам його сім'ї - дружині ОСОБА_18, пасинку ОСОБА_10 і доньці ОСОБА_9 видано службову квартиру за адресою: АДРЕСА_6, яка по даний час має статус службової, що підтверджується копією ордеру на дану квартиру від 21.09.2001 р., виданого Чернігівським міськвиконкомом, і жодним з учасників судового розгляду не заперечується.

Також жодним з учасників судового розгляду не заперечується, що після продажу квартири АДРЕСА_2 інше житло ОСОБА_9 і ОСОБА_10 не було придбано (куплено) і в даний час останні у власності житла не мають.

З встановленого апеляційний суд робить наступні висновки.

1/2 частина квартири АДРЕСА_1, придбана ОСОБА_7 за двома договорами купівлі-продажу від 24.12.2002 р., є її та ОСОБА_5 спільною сумісною власністю в силу ст.ст. 22- 24 КпШС України, який був чинним станом на 24.12.2002 р., оскільки зібраними по справі доказами не підтверджується, що дану частину спірної квартири ОСОБА_7 придбано за кошти, які є її особистою власністю. Тож відповідно до ст.ст. 22, 28 КпШС України частки ОСОБА_5 і ОСОБА_7 у власності на цю частину квартири є рівними.

ОСОБА_5 стверджує, що кошти, виручені від продажу квартири АДРЕСА_2, які було покладено на рахунки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, знято ОСОБА_7 й використано на її власний розсуд. Але при цьому він не вказує, на що саме ці кошти ОСОБА_7 витрачено, й не надає доказів, що ці кошти ОСОБА_7 витрачено не на придбання 1/2 частини АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 30.10.2003 р. Отже дане твердження ОСОБА_5 є голослівним.

Копіями розпорядження виконкому Білоцерківської міської ради Київської області від 26.09.2003 р. № 653Р, договору купівлі-продажу АДРЕСА_2 від 09.10.2003 р. та копіями довідок Філії - Головного управління по м. Києву та Київській області ТВБВ № 10026/0877 ПАТ "Державний ощадний банк України" від 05.12.2012 р. № 09/2-06/4 і № 09/2-06/4 від 25.12.2012 р. підтверджується факт продажу АДРЕСА_2 з дозволу міської ради, наданого під умовою придбання ОСОБА_9 і ОСОБА_10 житла у майбутньому, та факт зняття з рахунків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 виручених від її продажу коштів безпосередньо (за 21 день) перед придбанням ОСОБА_7 спірної квартири. Отже цими доказами підтверджуються посилання ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на те, що придбану за договором купівлі-продажу від 30.10.2003 р. 1/2 частину спірної квартири куплено також і за кошти, виручені від продажу часток квартири АДРЕСА_2, які належали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Дані докази є належними й допустимими і їх ні у який спосіб не спростовано. Одночасно цими доказами спростовується твердження ОСОБА_5 про те, що частину спірної квартири за договором купівлі-продажу від 30.10.2003 р. придбано ним та ОСОБА_7 за кошти, виручені від продажу належних лише їм двом (ОСОБА_7 та ОСОБА_5О.) часток у власності на АДРЕСА_2.

Виходячи з того, що у договорі купівлі-продажу АДРЕСА_2 від 30.10.2003 р. зазначено, що площа даної квартири становить 70,3 м2, і що згідно з довідкою КП "Служба приватизації державного житлового фонду" Білоцерківської міської ради від 20.12.2012 р. № 220 у цій квартирі приватизовано ОСОБА_5 - 27,3 м2, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - по 14,3 м2 квартири, частка кожного з них у власності на цю квартирі становила: ОСОБА_5 - 27,3 м2 х 100%: 70,3 м2 = 2/5 частин, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - 14,3 м2 х 100%: 70,3 м2 = по 1/5 частині (у кожного).

Оскільки придбану ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 30.10.2003 р. 1/2 частину спірної квартири куплено за кошти, виручені від продажу квартири АДРЕСА_2 Київської, яка належала не лише ОСОБА_5 і ОСОБА_7, а й ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Отже і ОСОБА_5 і ОСОБА_7, і ОСОБА_9, і ОСОБА_10 набули право власності на придбану за договором від 30.10.2003 р. частину спірної квартири пропорційно до частки, яку кожен з них мав у власності на АДРЕСА_2.

Апеляційний суд не може використати як доказ заяву ОСОБА_11 (її нотаріально посвідчена копія на а.с. 91), т.я. суду не надано доказів, що його не може бути допитано судом як свідка і таке клопотання учасники судового розгляду не заявляли. Оскільки останнього не попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, то у суду маються об'єктивні сумніви у тому, що викладені у його заяві відомості (факти) відповідають дійсності.

Отож ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9, і ОСОБА_10 мають такі частки у власності на спірний об'єкт:

- ОСОБА_5 - 1/4 (1/2 частина від 1/2 частини квартири, придбаної ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 24.12.2002 р. (1/2 х 1/2 = 1/4) + 2/10 (2/5 частини від 1/2 частини квартири, придбаної ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 30.10.2003 р. (1/2 х 2/5 = 2/10) = 9/20 частин,

- ОСОБА_7 - 1/4 (1/2 частина від 1/2 частини квартири, придбаної нею за договором купівлі-продажу від 24.12.2002 р. (1/2 х 1/2 = 1/4) + 1/10 (1/5 частина від 1/2 частини квартири, придбаної ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 30.10.2003 р. (1/2 х 1/5 = 2/10) = 7/20 частин,

- ОСОБА_5 та ОСОБА_10 - 1/5 частина від 1/2 частини квартири, придбаної ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 30.10.2003 р.: 1/2 х 1/5 = 2/20 частин (у кожного з них).

Внаслідок незалучення до участі у справі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 судом І інстанції допущено неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи. Тому з метою усунення цієї неповноти і на виконання припису ч. 4 ст. 10 ЦПК України апеляційний суд вирішує справу як на підставі наданих до місцевого суду доказів, так і на підставі наданих апеляційному суду доказів.

Оскільки позивачем по справі є лише ОСОБА_5, то у резолютивній частині рішення необхідно зазначити лише про право власності останнього на спірний об'єкт - у межах заявлених ним вимог.

Посилання ОСОБА_7 на те, що відхилення місцевим судом її заяви про відкладення розгляду справи є порушенням п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК України, не є підставою для задоволення апеляційної скарги, т.я. згідно з ст.ст. 309, 310 ЦПК України дане порушення не є підставою для скасування рішення суду І інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не з'ясовано, чи є інше спільне майно, яке підлягає поділу між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, що спірний об'єкт у даний час не є квартирою - він має іншу поштову адресу, статус нежилого приміщення і введений до експлуатації як магазин непродовольчих товарів, який ОСОБА_7 використовує у своїй професійній діяльності, не мають юридичного значення для справи, оскільки у рамках даної справи між сторонами вирішується спір не про поділ спільно нажитого майна, а про визнання права власності на один з його предметів; учасники судового розгляду не виказують сумнівів з приводу того, що АДРЕСА_1 і приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1 є одним і тим же спірним об'єктом.

Посилання ОСОБА_7 на те, що спірний об'єкт придбано не за спільні з позивачем кошти, а за позичені кошти, які ОСОБА_7 повертала позикодавцеві з доходів, отриманих від підприємницької діяльності, не є підставою для задоволення апеляційної скарги в силу ст.ст. 22, 23 КпШС України та ст. 61 СК України.

Тож оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом приведення його у відповідність до вищевикладеного.

У порядку ч. 5 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню:

- з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 - 321 грн. 90 коп. на відшкодування судових витрат за подання позову (квитанція на а.с. 1),

- з ОСОБА_7 до бюджету - недоплачений ОСОБА_5 судовий збір за пред'явлення позову в сумі 1633 грн. 30 коп. (виходячи з ціни позову 434489 грн. 00 коп. (а.с. 76), ставок судових витрат, встановлених п/п 1 п. 1 ч. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та пропорційно до задоволеної частини позову: 434489 грн. 00 коп. х 9/20 х 1% = 1955 грн. 20 коп. (належало справити з позовної заяви пропорційно до задоволеної частини позову) - 321 грн. 90 коп. (фактично сплачена позивачем сума судового збору) = 1633 грн. 30 коп.,

- з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - по 217 грн. 25 коп. (кожному) на відшкодування судових витрат за подання апеляційної скарги - виходячи з ціни позову 434489 грн. 00 коп. (а.с. 76), ставок судових витрат, встановлених п/п п/п 1, 8 п. 1 ч. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та пропорційно до задоволеної частини апеляційних скарг (434489 грн. 00 коп. х 2/20 х 0,5% = 217 грн. 25 коп.).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 307, 309 ч. 1 п. 1, 314, 316 ЦПК України, ст.ст. 22- 24 КпШС України, ст.ст. 112, 113, 128 ЦК УРСР, суд

Апеляційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити частково, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 жовтня 2012 року змінити.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 9/20 ідеальних частин приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1.

Стягти з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 321 (триста двадцять одну) грн. 90 коп. на відшкодування судових витрат.

Стягти з ОСОБА_7 до бюджету судовий збір в сумі 1633 (одну тисячу шістсот тридцять три) грн. 30 коп. за наступними реквізитами: розрахунковий рахунок № 31210206780002 (код бюджетної класифікації 22030001), отримувач - УК у м. Чернігові/ м. Чернігів/ 22030001, код ЄДРПОУ 38054398, банк одержувача - ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592.