по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2012 року зазначений позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5447 грн. 17 коп. матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, та 282 грн. 30 коп. судових витрат.

У задоволенні позовних вимог до ФОП ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

З рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог стосовно другого відповідача не погодився позивач ОСОБА_1, який посилаючись в апеляційній скарзі на порушення місцевим судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

В іншій частині рішення сторонами не оскаржувалось.

Колегія суддів, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 307 ч. 2 п. 1, ст. 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 31.12.2008 р. близько 8 год. 50 хв. з вини водія ОСОБА_2, який керував належним позивачеві автомобілем НОМЕР_1, та водія ОСОБА_4, який керував належним ФОП ОСОБА_3 автомобілем НОМЕР_2, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобілі зазнали технічні пошкодження.

На момент ДТП автомобіль НОМЕР_1 був забезпечений договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2008 р., що був укладений ОСОБА_1 із ЗАТ СК «ІНКОМСТРАХ».

Цивільно-правова відповідальність ФОП ОСОБА_3 перед третіми особами була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта»відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8015645 (а.с. 106).

02.01.2009 р. позивач звернувся до ЗАТ СК «ІНКОМСТРАХ»із заявою про виплату страхового відшкодування, в чому йому було відмовлено листом від 14.09.2009 р. у зв'язку з невиконанням умов п. 31.3 б) Договору -несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку (а.с. 42-46).

До ВАТ НАСК «Оранта»із заявами про страхове відшкодування сторони не звертались, страховика про страховий випадок не повідомляли (а.с. 107).

За висновком фахівця-оцінювача СПД ОСОБА_5 від 16.01.2009 р. вартість матеріального збитку без урахування втрати товарної вартості, заподіяного власнику автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_1, станом на 03.01.2009 р. становить 10894 грн. 33 коп. (а.с. 51-57).

Згідно видаткової накладної № 14 від 25.02.2009 р., товарного чеку № 045 від 25.02.2009 р., акту виконаних робіт № 7 від 17.03.2009 р. та квитанції № 076306 від 15.03.2009 р. (а.с. 38-41) позивачем на відновлення автомобіля було витрачено 9605 грн.

Відповідно до ст.ст. 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а у разі взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ФОП ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачеві достеменно було відомо про порушення правил дорожнього руху з боку водія автомобілю НОМЕР_2, який був учасником ДТП, що вбачається із заяви ОСОБА_1 до страховика про виплату страхового відшкодування від 02.01.2009 р. (а.с. 42), що надавало останньому право на звернення до суду із позовом до власника даного джерела підвищеної небезпеки, але позов до ФОП ОСОБА_3 було подано позивачем лише 20.09.2012 р. -після спливу трирічного строку позовної давності.

З огляду на норми ст.ст. 256- 267 ЦК України, відповідно до яких перебіг позовної давності -строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про пропуск позивачем строку позовної давності та відсутність підстав до задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.

В іншій частині рішення суду першої інстанції судовою колегією не переглядалось.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегією суддів не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.