колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим міста Феодосіі у складі:

Головуючого судді Редько Г.В. Суддів Полянської В.О., Моісеєнко Т.І. При секретарі Мартиненко М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №5» про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №5» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 грудня 2012 року,

Уточнивши свої вимоги, ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №5» про скасування наказу від 20.09.2012 року, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимоги мотивовані тим, що 11 листопада 2011 року заочним рішенням Феодосійського міського суду АРК вона була поновлена на посаді паспортиста КП «ЖЕК № 5» із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У частині поновлення на роботі та сплати середнього заробітку за один місяць суд допустив негайне виконання. Рішенням Апеляційного суду АРК від 01.02.2012 року рішення суду першої інстанції змінено лише в частині дати поновлення, а в іншій частині залишено без змін. Відповідач відмовився добровільно поновити позивача на роботі, у зв'язку із чим позивач вимушена була звернутися до виконавчої служби. 20.03.2012 року відкрито виконавче провадження. 03.10.2011 року вона народила доньку Софію. Оскільки позивач не могла приступити до роботи, то відповідно до статті 17 Закону України «Про відпустку» відпустка дородова та післяродова позивачу не надавалася, листи тимчасової непрацездатності не виписувалися. 04.05.2012 року позивач письмово звернулася до КП ЖЕК №5 із заявою про видачу їй наказу про поновлення її на роботі на підставі рішення суду, а також про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з моменту видання наказу про поновлення на роботі. 11 травня 2012 року її було ознайомлено з наказом про поновлення на роботі від 07 травня 2012 року. 13.11.2012 року позивач дізналася, що 20.09.2012 року видано наказ про те, щоб вважати її такою, що знаходиться у відпустці для догляду за дитиною з 03.10.2011 року, а не з 7.05.2012 року, як це передбачено статтею 18 Закону України «Про відпустку». Враховуючи викладене, позивач просить стягнути за час вимушеного прогулу середній заробіток, скасувати наказ від 20.09.2012 року про перебування її у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 3.10.2011 року, та зобов'язати відповідача видати відповідний наказ з вірною датою початку відпустки та внести відповідні зміни в трудову книжку.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 14 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку, задоволені частково. Скасовано наказ № 102-к від 20.09.2012 року про рахування ОСОБА_6 такою, що знаходиться у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 03.10.2011 року, зобов'язано КП «ЖЕК №5» видати наказ про надання ОСОБА_6 відпустки по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку з 07 травня 2012 року, зобов'язано КП «ЖЕК №5» внести відомості про наказ від 07 травня 2012 року №57-К про поновлення на роботі ОСОБА_6 у трудову книжку, стягнуто з КП «ЖЕК №5» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 листопада 2011 року по 06 травня 2012 року у розмірі 3866,44 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення суду КП «ЖЕК №5» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 грудня 2012 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції прийняв до уваги неналежні докази та помилково встановив, що позивач мала вимушений прогул та неодноразово намагалася приступити до роботи, оскільки відсутні докази, що відповідач чинив цьому перешкоди.

Апелянт також посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що позивач отримувала від Управління праці та соціального захисту населення Феодосійської міської ради допомогу по догляду за дитиною до 3 років, що є підтвердження перебування її у відпустці для догляду за дитиною до 3 років.

Апелянт вважає, що у період прогулів позивач повинна була знаходитися у відпустці по пологам, тому відповідач не мав права складати акти про прогули.

Крім того, апелянт посилається, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про скасування наказу не послався на норму закону, що суперечить статті 215 ЦПК України та п.6 постанови пленуму Верховного суду України від 29.12.76 року (v0011700-76) «Про судове рішення».

На думку апелянта, суд першої інстанції ухваливши рішення про внесення до трудової книжки відомостей про наказ від 07.05.2012 року, вийшов за межі позовних вимог.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню по наступним підставам.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 11.11.2011 року про поновлення ОСОБА_6 на роботі, відповідачем фактично виконано тільки 07.05.2012 року, затримка виконання рішення суду здійснена з вини відповідача, а тому вказаний період є вимушеним прогулом, що тягне за собою стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наказ від 20.09.2012 року про те, щоб вважати позивача такою, що знаходиться у відпустці для догляду за дитиною з 3 жовтня 2011 року, не відповідає положення закону, оскільки Законом України « Про відпустку» (504/96-ВР) передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається жінці тільки за бажанням жінки та у разі її звернення із відповідною заявою, а таку заяву вона подала 7 травня 2012 року, що є початком такої відпустки.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 14 ЦПК).

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 11.11.2011 року ОСОБА_6 поновлена на посаді паспортиста КП «ЖЕК №5», стягнено середній заробіток за час затримки розрахунку з 15.06.2011 року по 11.11.2011 року. (а.с. 6-7). Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 1.02.2012 року змінена резолютивна частина зазначеного заочного рішення та уточнена дата поновлення ОСОБА_6 на посаді паспортиста Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна контора № 5» з 14 березня 2011 року. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. (а.с.8-9).

20.03.2012 року відкрито виконавче провадження на виконання Феодосійського міського суду АР Крим від 11.11.2011 року в частині зобов'язання Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 5» внести запис в трудову книжку ОСОБА_6 про прийом на роботу з 14 червня 2010 року та з вказівкою, що ОСОБА_6 підлягає поновленню на посаді паспортиста Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна контора № 5» з 14 березня 2011 року. (а.с.10).

Наказ про поновлення ОСОБА_6 на посаді паспортиста Комунального підприємства « Житлово-експлуатаційна контора № 5» з 14 березня 2011 року був виданий лише 7 травня 2012 року. (а.с.12).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відповідач вчасно не виконав рішення суду від 11.11.2011 року, яке набрало законної сили 1.02.2012 року, а також чинив перешкоди у його виконанні, що підтверджується відкриттям виконавчого провадження та датою видачі наказу № 57-к про поновлення позивача на роботі.

Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд вірно встановив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2011 року по 6 травня 2012 року, враховуючи заяву позивача про надання їй відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 7 травня 2012 року. (а.с.13).

Отже, посилання апелянта, що суд першої інстанції оцінив не належні докази, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, наведені судом вище докази є належними та допустимими в розумінні статей 58, 59 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими також і посилання апелянта на те що, у період прогулів позивач мала знаходитися у відпустці по пологам, тому відповідач не мав права складати акти про прогули, оскільки зазначені доводи ґрунтуються на припущеннях, враховуючи, що за період, за який суд першої інстанції стягнув середній заробіток на користь позивача, матеріли справи не містять доказів перебування відповідача на лікарняних, у дородовій та родовій відпустці.

А відтак, колегія судів, вважає, що вказаний період не підпадає під дію правил про недопустимість притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці. Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (2811-12) передбачено право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами та допомогу для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку жінкам, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також непрацюючим жінкам. Що стосується працюючих жінок, то підставою для отримання такої допомоги є копія або витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання такої відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи позивач народила дитину 3 жовтня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про народження. (а.с. 4). Відомостей, що позивач отримала копію наказу Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №5» як роботодавця про надання такої відпустки в передбачений Законом України «Про відпустки» (504/96-ВР) термін, матеріали справи не містять. Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_6 отримує допомогу для догляду за дитиною до 3-х років, як непрацююча особа. (а.с.59).

Виходячи зі змісту зазначеного Закону, колегія суддів вважає неспроможним посилання апелянта, як на доказ, перебування позивача у спірний період у відпустці для догляду за дитиною, її звернення до органів Управління праці та соціального захисту населення з метою отримання державної допомоги для догляду за дитиною до 3-х років, та в подальшому отримання такої допомоги, оскільки правовідносини в сфері правомірності отримання такої допомоги не були предметом розгляду суду першої інстанції в межах вказаного спору.

Відповідно до статті 179 Кодексу законів про працю України, за бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно до статті 18 Закону України «Про відпуски», після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач 4.05.2012 року звернулася до відповідача з заявою про надання їй наказу про поновлення на посаді паспортиста у виконання рішення суду від 11.11.2011 року, яке набрало законної сили 1.02.2012 року та надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. (а.с.13). Без врахування вказаної заяви відповідач видав 20 вересня 2012 року наказ №102-4 про рахування ОСОБА_6 у відпустці для догляду за дитиною з 3.10.2011 року. (а.с.26).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що спірний наказ від 20.09.2012 року суперечить наведеним нормам закону, оскільки зазначені норми права вказують на надання відпустки для догляду за дитиною лише за бажанням матері та на підставі відповідної письмової заяви.

Отже, доводи апелянта на відсутність у оскаржуваному рішення суду посилання на правову норму, яка підлягає застосуванню до спірним правовідносин, є безпідставним, оскільки суперечить тексту описової частини рішення. (а.с.65).

Колегія суддів також не бере до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки в своїх уточненнях від 28.11.2011 року позивач ставив питання про зобов'язання внести відповідні зміни до трудової книжки. (а.с.35-36).

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії, -

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №5» - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.