розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою дочірнього підприємства «Новокаховський ринок» Херсонської обласної спілки споживчих товарів на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_5 до дочірнього підприємства «Новокаховський ринок» Херсонської обласної спілки споживчих товарів, третя особа - директор дочірнього підприємства «Новокаховський ринок» Херсонської обласної спілки споживчих товарів ОСОБА_6, про визнання частково незаконним наказу, зміну підстав та дати звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, незаконно стягнутого штрафу та моральної шкоди, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

У вересні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним вище позовом, зазначаючи, що з 05 листопада 2009 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді електрика, а 01 березня 2012 року згідно наказу № 1 був переведений на посаду інженера-енергетика.

В зв'язку з порушеннями наймачем положень трудового законодавства, 27 червня 2012 року ним було подано заяву на ім'я директора дочірнього підприємства «Новокаховський ринок» Херсонської обласної спілки споживчих товарів (далі за текстом - ДП «Новокаховський ринок») про звільнення за власним бажанням.

11 липня 2012 року він був змушений звернутися з повторною заявою, в якій просив звільнити його за власним бажанням з 01 серпня 2012 року, провести з ним повний розрахунок, а також надати довідку про розмір заробітної плати.

Вказує на те, що відповідач його повторну заяву отримав 16 липня 2012 року, однак трудову книжку видав йому тільки 10 серпня 2012 року після втручання органів прокуратури.

Отримавши трудову книжку, він дізнався, що його звільнено наказом № 2 від 02 серпня 2012 року за ст. 40 п. 3 КЗпП України у зв'язку з невиконанням посадових обов'язків.

Також йому стало відомо, що з його заробітної плати утримано штраф в розмірі 2406,41 грн.

Посилаючись на вказані вище обставини, а також на те, що в день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку, просив суд визнати наказ № 2 від 02 серпня 2012 року про звільнення його з посади за ст. 40 п. 3 КЗпП України незаконним в частині дати та формулюванні причини звільнення, вважати його звільненим з 01 серпня 2012 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, стягнути з ДП «Новокаховський ринок» на його користь заборгованість по оплаті праці в сумі 10081,01 грн., незаконно стягнутий штраф в сумі 2406.41 грн. і заподіяну йому моральну шкоду, розмір якої він оцінює в 29 524,04 грн.

рішенням від 13 листопада 2012 року суд задовольнив позов частково.

Визнав наказ № 23 від 02 серпня 2012 року про звільнення відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України за невиконання посадових обов'язків інженером-енергетиком ОСОБА_5 незаконним.

Змінив формулювання причини звільнення та дату звільнення наступним чином:

Внести зміни до наказу № 23 від 02 серпня 2012 року про звільнення ОСОБА_5 в частині формулювання та дати звільнення.

Вважати ОСОБА_5 звільненим з посади інженера-енергетика за ст. 38 КЗпП України (власне бажання) з 31 липня 2012 року.

Стягнув з ДП «Новокаховський ринок» Херсонської обласної спілки споживчих товарів на користь ОСОБА_5 вихідну допомогу в розмірі 7 292,56 грн. та безпідставно утримані у вигляді штрафу 2 406,31 грн.

Стягнув з ДП «Новокаховський ринок» Херсонської обласної спілки споживчих товарів на користь держави судовий збір в розмірі 940,68 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

В апеляційній скарзі дочірнє підприємство «Новокаховський ринок» Херсонської обласної спілки споживчих товарів просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні цих вимог відмовити, посилаючись на те, що суд першої інстанції поверхово дослідив обставини справи, зібраним доказам дав неправильну оцінку та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить її відхилити, а рішення суду, як законне й обґрунтоване, залишити без змін.

Заслухавши доповідача, і осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 5 листопада 2011 року ОСОБА_5 перебував з відповідачем у трудових відносинах, працюючи електриком.

1 березня 2012 року він був переведений на посаду інженера-енергетика, а наказом №23 від 2 серпня 2012 року звільнений з роботи з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Протягом останніх двох місяців роботи позивач неодноразово звертався до роботодавця з заявами про звільнення його за власним бажанням, уточнюючи як дату припинення трудової угоди, так і її підстави /а.с. 7-8, 20-21/.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що своє волевиявлення на припинення трудових відносин працівник не змінював і не вчиняв будь-яких дій для їх продовження, тому правомірно дійшов висновку про те, що роботодавець звільнив його з порушенням положень трудового законодавства та правомірно у зв'язку з цим відновив права останнього у визначений ним та передбачений законом спосіб.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду, вважає їх правильними, та такими, що відповідають установленим в справі обставинам.

Перевіряючи законність утримання із заробітної плати позивача, виплата якої збіглася з остаточним розрахунком, штрафу в сумі 2 406,31 грн., місцевий суд не встановив згоди на це працівника, що передбачено ст. 136 КЗпП України, тому обґрунтовано визнав ці дії роботодавця неправомірними та обґрунтовано за вимогою позивача стягнув цю суму з відповідача.

Викладені в мотивувальній частині рішення висновки суду з цього питання не є встановленим судом фактом, який має преюдиціальне значення, та не позбавляє роботодавця вирішити питання про відшкодування заподіяної йому працівником матеріальної шкоди шляхом подачі позову до суду в строк, встановлений законом.

Безпідставними, на думку колегії суддів, є доводи апелянта про те, що 2 серпня 2012 року позивач порушив трудову дисципліну та вчинив у зв'язку з цим проступок, який є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, яка обов'язково передбачає собою сукупність певних ознак, у тому числі наявності вини працівника.

Досліджені судом обставини справи в їх сукупності, включаючи відносини, які склалися між роботодавцем та працівником в останні місяці роботи, виключають вину останнього в порушенні ним трудової дисципліни у вигляді запізнення на роботу в день його звільнення 2 серпня 2012 року.

Зворотного за встановленими трудовим законодавством правилами вирішення спору роботодавець не довів як в суді першої, так і апеляційної інстанції.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що місцевий суд неправомірно стягнув з нього на користь працівника встановлену ст. 44 КЗпП України вихідну допомогу, виплата якої передбачена у разі розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з цих питань.

Наявності визначених законом підстав для виплати позивачу вихідної допомоги матеріали справи не містять, не встановлено цього і при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Ні жодний із зазначених в заяві працівника від 11 липня 2012 року про припинення трудового договору в зв'язку з невиконанням роботодавцем положень законодавства про працю, умов колективного чи укладеного з ним трудового договору фактів не знайшов свого підтвердження в засіданні суду апеляційної інстанції. Цю обставину, яка має істотне значення для правильного вирішення судом спору, позивач визнав.

Посилання останнього на накази роботодавця про застосування до нього протягом року дисциплінарних стягнень, які ним в порядку, визначеному законом не оскаржені, а неправомірність цих дій не доведена, не є передбаченою ст. 44 КЗпП України підставою для виплати йому при звільненні вихідної допомоги.

Таким чином, суд ухвалив в цій частині помилкове рішення, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині з наведених вище підстав.

За наслідками скасування рішення місцевого суду воно підлягає зміні в частині визначення судом судових витрат.

В решті рішення суду першої інстанції не оскаржене, тому судом апеляційної інстанції за визначеними процесуальним законом правилами не переглядалося.

На підставі ч. 3 ст. 38, ст. 44 КЗпП України, керуючись ст.ст. 303, 307- 309 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Новокаховський ринок»Херсонської обласної спілки споживчих товарів частково задовольнити.

рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 13 листопада 2012 року в частині стягнення з дочірнього підприємства «Новокаховський ринок»Херсонської обласної спілки споживчих товарів на користь ОСОБА_5 вихідної допомоги в розмірі 7 292,56 грн. скасувати і ухвалити в цій частині нове.

В задоволенні позову ОСОБА_5 про стягнення вихідної допомоги відмовити.

Це ж рішення в частині стягнення з відповідача судового збору на користь держави в сумі 940,68 грн. змінити, зменшивши розмір судового збору до 214,60 грн.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін.

рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з дня його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.