розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції на ухвалу Галицького районного суду м. Львова 18 жовтня 2012 року у справі за скаргою ОСОБА_2 до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання неправомірними та скасування постанов державного виконавця, -

ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18 жовтня 2012 року вищевказану скаргу задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду та визнано незаконними дії державного виконавця ВДВС Галицького районного управління юстиції у м. Львові Шелінської Ю.А. під час виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 09.07.2010 року № 2-2108/10.

Скасовано постанови державного виконавця ВДВС Галицького РУЮ у м. Львові Шелінської Ю.А., які винесені нею 28 грудня 2011 року: про стягнення з боржника виконавчого збору (ВП № 26743039); про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (ВП № 26743039); про закінчення виконавчого провадження (ВП № 26743039).

Ухвалу суду оскаржив Галицький ВДВС Львівського міського управління юстиції, просить її скасувати й ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2, посилаючись на те, що така винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що дії державного виконавця були вчиненні у відповідності до вимог Закону «Про виконавче провадження» (606-14) , оскаржені постанови були винесені на виконання вимог ст.ст.25, 28, 41 вищевказаного закону і такі постанови скаржником були отримані. ОСОБА_2 того, апелянт посилається на те, що скаржником пропущено строк на оскарження дій та постанов державного виконавця, а посилання скаржника на те, що при виконанні дій щодо демонтажу тераси був і ліквідований балкон, не відповідає дійсності, оскільки скаржником балкон не був побудований, а лише тераса.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - представника ВДВС ЛМУЮ -Шелінської Ю.А. на підтримання апеляційної скарги, ОСОБА_2 та його представників -ОСОБА_3, ОСОБА_4 на заперечення апеляційної скарги, проаналізувавши обставини та матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 подав зазначену скаргу до Галицького районного суду м. Львова 17 травня 2012 року та просив визнати незаконними дії державного виконавця ВДВС Галицького районного управління юстиції у м. Львові Шелінської Ю.А. та скасувати постанови державного виконавця Шелінської Ю.А., які винесені нею 28 грудня 2011 року, а саме: про стягнення з боржника виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про закінчення виконавчого провадження (а.с.16, 17).

На обґрунтування своїх вимог скаржник посилався на те, що жодна із зазначених вище постанов не була надіслана боржнику належним чином, боржника не було повідомлено про час та дату вчинення виконавчих дій та не вказано яким чином виконавець проник на територію подвір'я боржника. ОСОБА_2 того, скаржник посилався на те, що з боржником не було погоджено питання утилізації будівельних відходів після проведеного демонтажу.

Поновлюючи скаржнику строк звернення до суду районний суд виходив з того, що скаржник помилково подавав заяви до Львівського окружного адміністративного суду та Личаківського районного суду м. Львова. А задовольняючи скаргу районний суд виходив з того, що при виконання рішення районного суду щодо демонтажу самовільно встановленої тераси було демонтовано балкон, що є недопустимим й порушує права та законні інтереси ОСОБА_2

Однак з таким висновком колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 27 травня 2011 року державним виконавцем Галицького ВДВС Львівського міського управління юстиції Шелінською Ю.А. було відкрито виконавче провадження по виконавчому листу № 2-1508/10 виданого 11 травня 2011 року Галицьким районним судом м. Львова щодо зобов'язання ОСОБА_2 за власні кошти демонтувати самочинну влаштовану терасу до квартири АДРЕСА_1 та влаштувати балкон відповідно до погоджених проектних пропозицій та робочого проекту (а.с.188, 189).

Державним виконавцем було зобов'язано боржника добровільно виконати рішення суду до 03.06.11 року.

Зазначену постанову боржником було отримано, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.129, 130).

У зв'язку з тим, що боржник добровільно не виконав рішення суду, про що свідчать акти державного виконавця від 06.06.2011 р., 17.06.2011 р., 30.06.2011 р., останнім надавалися боржнику інші строки для добровільного виконання рішення суду та виносились постанови від 08.06.2011 р., 20.06.2011 р. про накладення на боржника штрафів за невиконання вимог державного виконавця щодо виконання рішення суду (а.с.125-127, 191-202).

13 липня 2011 року боржник надав довіреність ОСОБА_3 на представлення його інтересів перед усіма установами, організаціями і особами та вести його справи від його імені (а.с.3).

Про зазначені дії державного виконавця боржник був повідомлений про що свідчить заява представника боржника на ім'я начальника Галицького ВДВС та реєстр рекомендованої кореспонденції (а.с.25-27, 125, 126, 205). Постанови про накладення на боржника штрафів не оскаржені.

Вимогу про примусове виконання рішення суду на 15 грудня 2011 року державний виконавець довів до відома боржника шляхом його вручення, про що свідчить повідомлення поштового зв'язку (а.с.55, 127, 128, 223, 224).

Згодом проведення виконавчих дій з демонтажу переносились на 16, 20 та 21 грудня 2011 року, про що виносились відповідні акти державного виконавця (а.с.229-231).

Актом державного виконавця від 21.12.2011 року стверджується виконання рішення суду (а.с.232).

Оскаржуваними постановами державного виконавця від 28.12.2011 року постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 680 грн., витрати на проведення виконавчих дій у сумі 7 070 грн. 72 коп. та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с.236, 239, 241).

Зазначені вище постанови були отримані боржником (його представником) 13 січня 2012 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.242,243, 249).

Таким чином, посилання апелянта на те, що жодна із зазначених вище постанов не була надіслана боржнику належним чином, боржника не було повідомлено про час та дату вчинення виконавчих дій є безпідставним.

Стаття 383 ЦПК України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно частин 1 та 2 ст. 384 ЦПК України скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ, тобто до суду першої інстанції, який розглянув справу і який вирішує усі питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання.

Таким чином, законодавством чітко визначено строки оскарження та до якого суду слід подавати скарги.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що подання скарг до інших судів всупереч встановленому законом порядку не може бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Таким чином, з урахуванням викладеного, що боржник добровільно та самостійно не виконав рішення суду у строк, встановлений державним виконавцем, державним виконавцем правомірно була винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору.

Статтею 41 вищевказаного закону передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату, а саме: перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; розміщення оголошення в засобах масової інформації; виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Постановами про залучення суб'єкта господарювання для участі у проведенні виконавчих дій від 07.12.2011 р., про залучення працівників органів внутрішніх справ від 07.12.2011 р., листом комунального підприємства «Львіврембудпостач» від 26.12.2011 р., актом про витрати на проведення виконавчих дій від 28.12.2011 р. стверджується факт понесення витрат на організацію та проведення виконавчих дій по примусовому виконанню рішення суду (а.с.225-235, 237).

Таким чином, з урахуванням викладеного, що боржник добровільно та самостійно не виконав рішення суду у строк, встановлений державним виконавцем, а виконання рішення було проведено примусово та у зв'язку з цим понесені витрати, державним виконавцем правомірно була винесена постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Відповідно до ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п.8 ч.1).

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч.3 ст.49).

Відповідно до акту державного виконавця від 21.12.2011 року рішення суду щодо знесення тераси виконано (а.с.232). А відтак державний виконавець правомірно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження в цій частині.

Посилання апелянта на те, що під час виконання рішення суду щодо знесення тераси був знесений і балкон, є безпідставним, оскільки, відповідно до матеріалів справи такий не був побудований, що стверджується технічним паспортом на квартиру та рішенням суду, відповідно до якого боржника було зобов'язано демонтувати самочинно влаштовану терасу до квартири та влаштувати балкон відповідно до проектних пропозицій та робочого проекту (а.с.69).

Таким чином, оскаржувані рішення та дії державного виконавця були прийняті та вчиненні відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, права і свободи боржника не були порушенні, а відтак слід скасувати рішення районного суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 305, п.2 ч.2 ст. 307, ст. 311, п.6 ч.1 ст. 314, ст.ст. 313, 317, 386 ЦПК України, колегія суддів, -

апеляційну скаргу Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 18 жовтня 2012 року скасувати й ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.