Справа №22ц-784/242/13 

Головуючий першої інстанції Селіщева Л.І.

Категорія 27 

Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,

з участю: представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2012 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк,,ПриватБанк" (далі - ПриватБанк) до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості,

У вересні 2011 року ПриватБанк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач вказував, що 5 травня 2008 року між сторонами був укладений кредитно-заставний договір, за якими банк надав позичальнику 15374,14 доларів США кредиту, строком до 3 травня 2013 року під 16,92% річних (далі - Договір №NКНЗА8000085129). По цьому ж договору, для забезпечення виконання обов'язків позичальника, відповідач передав в заставу банку належний йому автомобіль,,MITSUBISHI GALANT", 2001 року випуску, реєстраційний НОМЕР_1 (далі - Заставний автомобіль).

Посилаючись на те, що з квітня 2009 року відповідач взагалі перестав погашати кредит, внаслідок чого станом на 19 серпня 2011 року у нього утворилась кредитна заборгованість загальним розміром 12557,39 доларів США, що еквівалентно 100101 грн. 23 коп., позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.

рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2012 року позов повністю задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову з задоволенні позову.

Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги банку ґрунтуються на нормах матеріального права і належних доказах.

Між тим, повністю погодитись з такими висновками місцевого суду не можна, оскільки не всі вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Так, згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки (частин 1, 3 ст. 1054 ЦК України). До того ж, ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу та умовами кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та погашення позичальником заборгованості за кредитом.

Водночас, ст. ст. 20, 21 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року (з наступними змінами) встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватися за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, чи іншим передбаченим законом або договором застави способом.

Не суперечить умовам Договору №NКНЗА8000085129 та приписам ст. ст. 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" можливість продажу за згодою банку Заставного автомобіля заставодавцем іншій особі-покупцю за умови направлення коштів, виручених від продажу цього майна, на погашення кредитної заборгованості відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що 5 травня 2008 року між сторонами був укладений Договір №NКНЗА8000085129, за якими банк надав відповідачу 15374,14 доларів США кредиту, строком до 3 травня 2013 року під 16,92% річних. По цьому ж договору, для забезпечення виконання обов'язків позичальника, відповідач передав в заставу банку Заставний автомобіль.

Місцевим судом правильно встановлено, що з листопада 2008 року відповідач погашав кредит нерегулярно та неповно, внаслідок у нього утворилось кредитна заборгованість, для погашення якої він довірив ОСОБА_4, під контролем банку, продати Заставний автомобіль за 10868,90 доларів США.

2 квітня 2009 року указані кошти, як долари США, надійшли позивачу і були розподілені наступним чином: 9098,40 - на погашення тіла кредиту; 1027,43 - на погашення відсотків за користування кредитом; 461,20 - на погашення комісії; 281,87 - на погашення пені.

Таким чином, станом на вказану дату у відповідача залишилось не погашена заборгованість у доларах США: 5178,88 - по тілу кредиту та 34,29 - пені, яку він добровільно не погасив ні в той час, ні в послідуючі роки, помилково вважаючи, що у нього відсутні борги перед банком.

Станом на 19 серпня 2011 року така заборгованість в доларах США за розрахунками банку вже становить: 5178,88 - по тілу кредиту, 627,84 штрафів та 6750,67 - пені за період з 2 квітня 2009 року по 19 серпня 2011 року.

Тому, виходячи із зазначених вимог матеріального права та указаних обставин справи, не викликає заперечень рішення суду щодо стягнення з відповідача на користь банку указаної заборгованості по тілу кредиту.

Разом з тим, з висновками суду про стягнення неустойки в указаному розмірі погодитись не можна.

Так, за положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання може настати такий правовий наслідок, як сплата неустойки.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов'язання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня).

У той же час із Договору №NКНЗА8000085129 вбачається, що у випадку порушення зобов'язань щодо повернення основної суми кредиту боржник повинен сплатити банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочення (п. 13.3). А п. 13.9 цього ж договору передбачає ще й сплату позичальником штрафу за порушення того ж зобов'язання у розмірі 250 грн. + 5% від суми невиконаного зобов'язання, що є подвійною цивільною відповідальністю одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні питання про зменшення неустойки необхідно враховувати конкретну ситуацію, інтереси обох сторін та їх майновий стан сторін, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання та форму вини боржника, співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення.

З розрахунків банку видно, що розмір заявленої позивачем пені значно перевищує суму боргу позичальника, який у своїх письмових зверненнях до суду (а.с. 41-42) вказував на непропорційно високу відповідальність позичальника за невиконання кредитних зобов'язань.

Однак, стягуючи з відповідача 6750,67 доларів США пені та 627,84 доларів США штрафів, місцевий суд на викладене вище належної уваги не звернув, а тому незаконно притягнув відповідача до подвійної юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення та безпідставно не застосував до спірних правовідносин ч. 3 ст. 551 ЦК України, що є недопустимим.

За таких обставин, відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення в частині стягнення неустойки підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення штрафів та зменшення розміру пені, нарахованої за період з 2 квітня 2009 року по 19 серпня 2011 року, до 8000 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, задовольнити частково.

рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2012 року в частині стягнення неустойки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення таких вимог.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк,,ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення 627,84 доларів США штрафів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк,,ПриватБанк" 8000 грн. пені.

В іншій частині вказане рішення місцевого суду залишити без змін.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.