розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора міста Мукачево в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 квітня 2011 року в об’єднаній справі за позовом прокурора міста Мукачево в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль", ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи : орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, КП "Мукачівське МБТІ та ЕО" про визнання недійсними договору іпотеки від 22.10.2007 року, договору купівлі – продажу від 19.10.2007 року, виключення житлового будинку з акту опису й арешту майна боржника та позов прокурора міста Мукачево в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, ОСОБА_14, приватні нотаріуси Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_10, державний нотаріус Мукачівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 про визнання недійсними договору купівлі – продажу від 10.06. 2005 року, договору купівлі – продажу від 21.09.2006 року, договору купівлі – продажу від 09.09.2007 року,-

У квітні 2010 року прокурор м. Мукачево в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ"Райфайзен Банк Аваль" (надалі Банк), ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просив визнати недійсними:

- договір іпотеки від 22.10.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та Банком, згідно з яким ОСОБА_4 передано в іпотеку домоволодіння АДРЕСА_1 в забезпечення виконання ним умов кредитного договору від 19.10.2007 року;

- договір купівлі – продажу зазначеного домоволодіння від 19.10.2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та виключення житлового будинку з акту опису й арешту майна боржника ОСОБА_4, відкритому за виконавчим листом № 2- 2239 від 08.08.2008 року, виданим Мукачівським міськрайсудом, посилаючись на те, що в порушення ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", ст 17,18 Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) та ст. 71 ЦК України органом опіки та піклування не надавалась згода для вчинення даних правочинів, оскільки в зазначеному будинку постійно проживають неповнолітні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому дані правочини, як такі, що укладені без дозволу органу опіки та піклування, відповідно до ч.1 ст 224 ЦК України (435-15) , є нікчемними. Крім того, договір купівлі – продажу в порушення ч.1 ст. 202 та ч.5 ст. 203 ЦК України, вчинений без наміру створення правових наслідків і згідно до ч.1 ст 215, 234 ЦК України (435-15) є фіктивним, оскільки ОСОБА_4 договір купівлі – продажу уклав з метою отримання кредиту під заставу будинку та без мети у подальшому здійснювати платежі по кредитному рахунку.

У лютому 2011 року прокурор м. Мукачево в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, в якому просив визнати недійсними:

- договір купівлі – продажу зазначеного домоволодіння від 10.06. 2005 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_7;

- договір купівлі – продажу зазначеного домоволодіння від 21.09.2006 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8;

- договір купівлі – продажу зазначеного домоволодіння від 09.09.2007 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, посилаючись на недотримання цих же - вище вказаних вимог закону. Крім того, вказано, що ОСОБА_12 (дід) не мав на меті продавати будинок, а укладення договору було формальним на прохання ОСОБА_4 Вказані договори були укладені без відома ОСОБА_12 Згода на відчуження будинку жінкою ОСОБА_12 – ОСОБА_13 теж ненадавалась згідно ст. 368 ЦК України .

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 16.03.2011 року дані позови об’єднані в одне провадження.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 20 квітня 2011 року в задоволенні заявлених позовів - відмовлено.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У судовому засіданні прокурор, ОСОБА_14 подану апеляцію підтримали, просять її задовольнити.

Представник Банку в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Інші особи які беруть участь у справі у судове засідання не з’явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заявлених позовів, суд першої інстанції виходив з того, оспорювані договори були укладені з додержанням вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними. З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Матеріалами справи встановлено, що 10.06.2005 року ОСОБА_12 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №2180., відповідно до якого ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_7 купив домоволодіння за адресою АДРЕСА_1

21.09.2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим №3232, відповідно до якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_8 купив зазначене домоволодіння.

08.09.2007 року ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі – продажу, який посвідчено державним нотаріусом Мукачівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 за реєстровим №1883, відповідно до якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_5 купила вказане домоволодіння.

19.10.2007 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстром №5857, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купив дане домоволодіння.

19.10.2007 року між Банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/4046/74/35971 від 19.10.2007 року, за яким ОСОБА_4 надано кредит на суму 313000 грн. до 18.10.2027 року із сплатою процентів за користування ним згідно умов договору.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором, 22.10.2007 року між Банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 01440460435971, який посвідчено приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстром №5882, відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_4 передав іпотекодержателю Банку в іпотеку домоволодіння по АДРЕСА_1

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

З матеріалів справи вбачається, що прокурор, заявив позови в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2, обґрунтовуючи їх тим, що при укладенні договорів купівлі - продажу вказаного домоволодіння та договору іпотеки необхідна була згода органу опіки та піклування на вчинення даних правочинів, оскільки в зазначеному будинку проживають неповнолітні діти, договір купівлі – продажу від 10.06.2005 року ОСОБА_12 уклав формально, на прохання ОСОБА_4 та без відома дружини – ОСОБА_13, договір купівлі – продажу від 19.07.2007 року є фіктивним, оскільки ОСОБА_4 його уклав з метою отримання кредиту без подальшого здійснення платежів за кредитним договором.

Статею 203 ЦПК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

01 січня 2006 року набрав чинності Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (2623-15) , відповідно до статті 12 якого для здійснення будь – яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування .

До набрання чинності цим Законом (2623-15) законодавство України не передбачало обов’язкової згоди органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна батьків, відносно якого їх діти мали лише право користування.

Тобто, до 01 січня 2006 року згода органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна необхідна була лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником ) майна, що відчужується.

Матеріалами справи встановлено, що будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 на момент укладення договору купівлі – продажу від 10.06.2005 року належало на праві власності дідусеві неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_1В - ОСОБА_12, дані неповнолітні не були власниками вказаного домоволодіння.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на момент укладення договору купівлі – продажу від 10.06.2005 року Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (2623-15) , який набув чинності 01.01.2006 року, взагалі не може бути застосований до даних правовідносин, а тому ОСОБА_12, вправі був розпорядитися належним йому на праві власності майном і укласти договір купівлі - продажу від 10.06.2005 року без згоди органу опіки та піклування. Крім того, ОСОБА_12 не є батьком вказаних неповнолітніх дітей або особою яка його замінює.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що не потребувалася попередня згода органу опіки та піклування і при укладенні подальших угод купівлі продажу між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а також при укладанні договору іпотеки ОСОБА_4 з Банком, так як дані особи не мали жодних прав і обов’язків стосовно неповнолітніх, неповнолітні не являлися членами сім’ї названих осіб.

З врахуванням наведеного, доводи апелянта в цій частині, є безпідставними необґрунтованими.

Також колегією суддів не можуть бути взяті до уваги доводи апелянта, що ОСОБА_12 не мав на меті продавати зазначене домоволодіння, а договір купівлі – продажу з ОСОБА_7 укладено формально на прохання ОСОБА_4 та без відома дружини – ОСОБА_13, оскільки дане посилання нічим не підтверджене і не доведено.

Більше того, дане посилання спростовується самим договором купівлі – продажу від 10.06.2005 року, зі змісту якого вбачається, що продавець ОСОБА_12 повністю, перед підписанням даного договору, отримав від покупця ОСОБА_7 гроші за проданий будинок і підтвердив факт повного розрахунку з ним за продане майно; майно, яке є предметом договору, продавцю ОСОБА_12 належало на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом і тому він вправі був самостійно розпорядитися даним майном, а ОСОБА_13 договір з цих підстав не оспорено.

Безпідставними і необґрунтованими є посилання апелянта, що договір купівлі- продажу від 19.07.2007 року є фіктивним, оскільки ОСОБА_4 його уклав з метою отримання кредиту без подальшого здійснення платежів за кредитним договором, оскільки вони, відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, нічим не підтверджені і не доведені.

Щодо посилань апелянта в апеляції, що судом першої інстанції справа розглянута у відсутності третіх сторін – приватних нотаріусів ОСОБА_6, ОСОБА_10, то дані доводи колегією суддів не можуть бути взяті до уваги, оскільки, відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.