розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на стороні позивачки ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яремчанського міського суду від 19 серпня 2011 року та додаткового рішення Яремчанського міського суду від 25 серпня 2011 року,-

Рішенням Яремчанського міського суду від 19 серпня 2011 року задоволено позов ОСОБА_3

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок від 23 березня 2005 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 478.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 45 грн. 50 коп. понесених нею судових витрат.

Додатковим рішенням суду від 25 серпня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 4549 грн. 75 коп. судових витрат за проведення судових експертиз.

Справа № 22-ц-1669/2011 р. Головуючий у 1 інстанції Гандзюк Д.М.

Категорія 21 Доповідач Пнівчук О.В.

На дані рішення ОСОБА_2 подав апеляційні скарги, в яких посилається на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначив, що в рішенні суду першої інстанції відсутній висновок з яких підстав, наведених позивачем, суд визнав договір дарування недійсним.

ОСОБА_3 не представила суду доказів, якими обґрунтовувала свої вимоги які б підтверджували, що померлий ОСОБА_6 у момент вчинення договору дарування не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, що правочин вчинив під впливом помилки та насильства, під впливом тяжкої обставини для нього, що мала місце зловмисна домовленість між сторонами.

Судом не допитано в якості свідка приватного нотаріуса з приводу обставин, що стосувалися вільного волевиявлення учасника правочину на його укладення.

Апелянт заперечує, що покійний ОСОБА_6 вимагав розірвання договору дарування та звертався з цього приводу в сільську раду.

Про договір дарування позивачка достовірно знала, однак з позовом до суду звернулася через 5 років і 4 місяці після його укладення.

Суд першої інстанції не мотивував свій висновок про те, чому взяв до уваги висновок судової експертизи Львівського НДІСЕ, а не висновок експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Івано-Франківській області.

Жоден експерт в своїх висновках не давав відповідь чи конкретно ОСОБА_6 вчинено підпис на нотаріально-посвідченому договорі дарування.

Апелянт просив рішення суду від 19.08.2011 року та додаткове рішення від 25.08.2011 року скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2, його представник ОСОБА_1 підтримали вимоги апеляційної скарги, позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 заперечили доводи апеляційної скарги.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно виходив із того, що суду представлено достатньо доказів того, що волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним та він не мав наміру передавати в дар ОСОБА_2 належний йому житловий будинок з господарськими спорудами та дві земельні ділянки.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно заповіту від 06.12.2002 року ОСОБА_6 заповів все належне йому майно ОСОБА_3

Згідно договору дарування від 23.03.2005 року, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7 зареєстрованого в реєстрі за № 478, ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 належний йому на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки загальною площею 0,3580 га які призначені для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства.

29.10.2006 року ОСОБА_6 помер.

Позивач ОСОБА_3 звернулася з позовом про визнання недійсним договору дарування житлового будинку посилаючись на те, що ОСОБА_6 не міг подарувати житловий будинок відповідачу, оскільки заповів своє майно їй та що договір дарування від імені ОСОБА_6 підписано не ним.

За договором дарування, згідно ч.1 ст. 717 ЦК України, одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Для з"ясування питання про те, чи підпис на оспорюваному договорі дарування виконано ОСОБА_6, судом першої інстанції було призначено почеркознавчу експертизу.

Згідно висновку експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Івано-Франківській області від 30.03.2011 року вирішити питання чи виконано підпис у договорі дарування у графі "дарувальник" однією і тією ж особою що підписала заповіт від 17.08.1994 року, заяву заступнику Яремчанського РЕМ від 15.10.2001 року, договір про користування електроенергією від 12.08.2002 року, заповіт від 06.12.2002 року не є можливим. (а.с. 129-135).

У зв"язку з отриманням додаткових доказів з оригінальними підписами ОСОБА_6 за клопотанням позивача, судом призначено повторну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. За висновком останньої, як рукописні записи "ОСОБА_6" так і підпис від імені ОСОБА_6 виконані в договорі дарування та рукописні записи в абонементі на телефон за період з 1999-2000 року, на заяві про реєстрацію пільг від 15.10.2001 року в заповіті від імені ОСОБА_6 від 06.12.2002 року та підписи від імені ОСОБА_6 на примірнику заповіту від імені ОСОБА_6 від 17.08.1994 року, на заяві про реєстрацію пільг від 15.10.2001 року, в договорі про користування електроенергією від 13.08.2002 року, в заповіті від 06.02.2002 року, в абонементі на телефон виконані різними особами (а.с. 168-177).

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновок повторної судової експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, а не висновок експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Івано-Франківській області, оскільки на її дослідження представлено додаткові документи в якості порівняльного матеріалу, об"єктами дослідження були як рукописний запис прізвища так і підпис від імені ОСОБА_6

Крім того, судом встановлено, що в спірному будинку постійно проживає дочка ОСОБА_6 - ОСОБА_5, з часу оформлення договору дарування житлового будинку, ОСОБА_2 не вступив у володіння зазначеним майном, не представив суду жодних доказів про понесення ним витрат по утриманню житлового будинку та земельних ділянок.

Посилання апелянта на те, що позивач пропустила строк звернення з позовом до суду не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Із матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_6 відповідач ОСОБА_2 не вступив у володіння подарованим майном, в спірному будинку проживає ОСОБА_5, про договір дарування житлового будинку ОСОБА_3 дізналася в липні 2010 року при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_6, а тому позивач звернувшись у серпні 2010 року із позовом про визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 23.03.2005 року не пропустила строк звернення з позовом до суду.

Заперечення апелянта про те, що покійний ОСОБА_6 вимагав розірвання договору дарування та звертався з цього приводу в сільську раду не підтверджені будь-якими доказами.

За наведених обставин в їх сукупності, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку з господарськими спорудами та земельних ділянок, укладеного від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 недійсним та обґрунтовано, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, постановив додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 витрати по оплаті за проведення експертизи.

Рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Яремчанського міського суду від 19 серпня 2011 року та додаткове рішення від 25 серпня 2011 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.