Справа № 22ц-3429/11

Головуючий по 1-й інстанції Юхно С.П.

Суддя-доповідач: Дорош А. І.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Дорош А.І.

Суддів: Карнаух П.М., Дряниці Ю.В.

при секретарі Зеленській О.І.

за участю

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 серпня 2011 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договоромпозики та моральної шкоди, -

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Дорош А.І., -

У квітні 2011 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом. Вказав, що 15.01.2009 р. між ним та ОСОБА_4 укладено у простій письмовій формі договір позики, що підтверджується наявною у позивача розпискою, згідно якого відповідач позичила у нього грошові кошти урозмірі 30 тис.грн. на строк до 30.12.2010 р. З урахуванням його важкого фінансово-матеріального стану, 07.09.2009 р. він звернувся з листом до ОСОБА_4 з проханням сплачувати проценти за користуванням грошима з розрахунку 16% річних, що складало 405 грн. в місяць, на що вона погодилася, до повного погашення суми позики. 01.10. та 01.11.2009 р. вона заплатила йому обумовлену суму процентів по 405 грн., всього 810 грн. 25.10.2010 р. він направив на адресу відповідача лист-нагадування про повернення боргу до 30.12.2010 р., в якому вказав, що згідно усної домовленості вона повинна повернути йому позику трьома траншами, а саме: у жовтні 2010 р. – 10 тис. грн., у листопаді 2010 р. – 10 тис. грн. та у грудні 2010 р. – 10 тис. грн., надав реквізити банківського рахунку для повернення боргу. Через деякий час він отримав від неї листа від 28.10.2010 р., в якому повідомляла, що вона ніби-то повернула мені суму позик, а саме 01.10.2009 р. -10 тис. грн., 01.10.2009 р. – 10 тис. грн., що не відповідає дійсності, вона використала записи про сплату йому відсотків у розмірі по 405 грн, при отриманні яких він ставив підпис, і дописала над ними слова "десять тисяч". Наявна у нього копія листка про отримання відсотків не містить записів про повернення основного боргу. 22.12. 2009 р. вона перевела 10 тис. грн. на його банківський рахунок, тому сума нарахованих відсотків від неповернутих 20 тис. грн. складає 266 грн. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу 20 тис. грн., суму нарахованих відсотків 6 468,00 грн. (за мінусом отриманих 810 грн.), 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання – 794,04, індекс інфляції 731,10 грн., моральну шкоду 10 тис. грн. витрати на правову допомогу 5 тис. грн. та судові витрати.

рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 22 серпня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 405,00 грн. в рахунок сплати процентів за користування коштами по договору позики та 5,18 грн сплачені при подачі позову судові витрати, а всього 410,18 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить вищевказане рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно письмової розписки від 15.01.2009 р. ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_2 гроші у сумі 30 тис. грн, які зобов"язувалася повернути до 30.12.2010 р.(а.с.8).

Згідно ксерокопії розписки (а.с. 10), яку надав суду позивач ОСОБА_2, він отримав від ОСОБА_4 01.10.2009 р. та 01.11.2009 р. відсотки у розмірі по 405 грн. за кожен місяць, всього 810 грн.

Згідно оригіналу розписки (а.с.29), яку надала суду відповідач ОСОБА_4, ОСОБА_2 отримав 01.10.2009 р. відсотки 405 грн. та 10 тис. грн., 01.11.2009 р. – відсотки 405 грн. та 10 тис. грн.

Згідно квитанції від 21.12.2010 р. на картрахунок в АБ "Полтава-Банк" в м. Полтава на ім"я ОСОБА_2 надійшло поповнення у розмірі 10 тис. грн. (а.с. 27).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що допитані у судовому засіданні свідки по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили суду, що були присутні при передачі ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_2 грошових коштів в сумі по 10 тис. грн., що в оригіналі розписки, яку надала суду відповідач, стоять підписи позивача про їх отримання, позивач не надав оригінал розписки про отримання ним відсотків, оскільки відповідач повернула позивачу суму позики у строк, визначений законом, то відсутні підстави для застосування правових наслідків за порушення грошового зобов"язання, передбачених ст. 625, 1050 ЦК України.

Проте, з таким висновком місцевого суду погодитися не можливо, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов"язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Виходячи із вищевказаної норми матеріального права, місцевий суд помилково прийшов до висновку, що у позивача повинен знаходитися оригінал розписки про отримання ним відсотків, в якій значиться і про отримання 20 тис. грн., оскільки оригінал такої розписки повинен знаходитися у боржника ОСОБА_4, яку видає кредитор про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Згідно ч. 1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 2 ст. 58 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності.

Фактично у боржника ОСОБА_4 знаходиться оригінал розписки кредитора ОСОБА_2, в якій останній вказав про отримання процентів за жовтень, листопад 2009 р. Щодо отримання від боржника по 10 тис. грн. у жовтні та листопаді 2009 р., то записи про це зроблені не кредитором, а боржником ОСОБА_4, що нею фактично визнається, а саме: "я написала сама, що я і зробила, і на двух листочках оригінала написала десять тисяч, перед його підписом", про це саме вона зазначає і у запереченні на апеляційну скаргу. (а.с. 76).

Таким чином, надана боржником ОСОБА_4 розписка про повернення боргу 20 тис. грн. не є належним доказом.

Посилання місцевого суду на показання свідків по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як на доказ, яким підтверджується факт передачі боржником ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_2 грошових коштів в сумі по 10 тис. грн., не грунтується на вимогах закону, оскільки у даному випадку показання свідків не є належними та допустимими доказами. У даному випадку лише розписка кредитора про отримання боргу є належним доказом і ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи зібрані докази у справі, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задовлення позову.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення процентів від суми позики, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1048 позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти вплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Беручи до уваги ту обставину, що боржником ОСОБА_4 сплачені проценти за жовтень-листопад 2009 р., то колегія суддів приходить до висновку про те, що нею визнаний обов"язок по сплаті процентів щомісячно. Період заборгованості складає: з 15.01.2009 р. по 21.12.2010 р. по 405 грн. щомісячно /за виключенням 810 грн. за жовтень-листопад/, з 22.12.2010 р. по день розгляду справи - 16.11.2011 р. по 266 грн. щомісячно і в сумі становить: 9 міс.х 405 грн. + 202 грн. /15 днів січня 2009 р./ + 11 міс. х 405 грн. + 274 грн./за 21 день грудня 2010 р./ + 86 грн./за 10 днів грудня 2010 р./ + 10 міс. х 266 грн. + 133 грн./ за 15 днів листопада 2011 р.) = 11 455 грн. Таким чином, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, як проценти від суми позики.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми та розміру індексу інфляції за весь час прострочення, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із фактичних обставин справи, сума прострочення становить 31 455 грн. (20000 грн. + 11455 грн). Час прострочення становить з 31.12.2010 р.(наступний день після дати повернення боргу) по 16.11.2011 р.(день ухвалення судового рішення) всього 320 днів. 3% річних складає 827,30 грн. Ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, то згідно ст. 4 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації,який установлюється в розмірі 101 відсотка.

З січня 2011 р. по жовтень 2011 р. величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації лише у березні 2011 р. – 101,4, що складає 318,95 грн. (31455 грн. х 101,4 : 100), у квітні – 101,3, що складає 318,64 грн. (31455 грн. х 101,3 : 100), всього 637,59 грн.

Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплати державного мита - 429,93 грн., зі сплати ІТЗ розгляду справи - 120 грн.( а.с. 6,7).

Є вірним висновок місцевого суду в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки у даному випадку правовідносини між сторонами є договірними, відшкодування моральної шкоди не передбачено умовами договору, дана позовна вимога не грунтується на чинному законодавстві.

Також є вірним висновок суду в частині відмови позивачу у стягненні витрат на правову допомогу. Матеріали справи не містять доказів про понесення ним таких витрат.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у рішенні місцевого суду має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 серпня 2011 року в частині стягнення 405,00 грн. в рахунок сплати процентів за користування коштами по договору позики та 5,18 грн сплачені при подачі позову судові витрати, а всього 410,18 грн. - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині по суті позовних вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу 20 тис. грн., суму нарахованих відсотків 11455 грн., 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання – 827,30 грн., індекс інфляції 1589,73 грн., судові витрати зі сплати державного мита 429,93 грн., зі сплати ІТЗ розгляду справи 120 грн., а всього 34 421,96 грн.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Копія