розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою його представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 серпня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

у серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просив стягнути з відповідача 509 694 грн. переданих у позику за розписками від 27.06.2003 року та від 18.12.2003 року. Надалі позовні вимоги було збільшено до 514 907,22 грн.

рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 серпня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Посилається на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи. А саме, суд не врахував, що згідно з висновком експертизи текст розписки від 27.06.2003 року написаний відповідачем. За змістом же цієї розписки відповідач підтвердив факт отримання коштів. Розписка ж від 18.12.2003 року підписана відповідачем. За таких обставин вважає висновок суду про недоведеність факту передачі коштів необґрунтованим.

У судовому засіданні апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розпискою від 27.06.2003 року ОСОБА_3 отримав кошти для придбання автомобіля та причепа у розмірі 35 000 та 12 600 доларів США а.с. 48).

Згідно з висновком експерта НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві від 25.02.2011 року рукописний текст даної розписки виконано ОСОБА_4, проте підпис на цій розписці виконаний іншою особою.

Згідно з розпискою від 18.12.2003 року ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_1 16 500 доларів США (а.с. 49).

За висновком того ж експерта рукописний текст на зазначеній розписці виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою, проте підпис на цій розписці виконаний особисто ОСОБА_3

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем розписки з урахуванням висновку експерта в даному випадку не є письмовою формою договору позики. А інших доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів позивачем не надано.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки вони зроблені без повного з`ясування всіх обставин справи.

Так, судом першої інстанції не встановлювалося яким чином підпис відповідача виявився на розписці про отримання коштів, які мотиви написання розписки про отримання коштів, на якій стоїть підпис іншої особи, а не відповідача та постановив рішення, виходячи лише з висновку експерта.

Разом з тим, згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавець є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що обидві розписки про отримання грошових коштів знаходяться у позивача та що така форма є укладення договору позики узгоджується з положеннями ст. 1047 ЦК України.

Відповідач не заперечував написання ним особисто розписки від 27.06.2003 року, проте вказував, що така розписка є "… проектом … як можливий варіант існування такої розписки в майбутньому…". Разом з тим, у даній розписці зазначено про отримання коштів від позивача як про факт, який вже відбувся, а не як про факт, який може мати місце на майбутнє. У розписці вказано конкретну суму коштів та їх цільове призначення. При цьому розписка була передана позивачу. За доводами відповідача про те, що така розписка є проектом, дана розписка мала б знаходитися у самого відповідача, а не у позивача. Крім того, представник відповідача у судовому засіданні підтвердив факт придбання відповідачем автомобіля та причепа після складання розписки та факт відсутності у відповідача власник коштів на придбання цих засобів. Доводи представника відповідача про те, що такі кошти бралися у позику у інших осіб, а не у позивача доказами не підтверджені.

За поясненнями позивача грошові кошти по другій розписці у розмірі 16 500 доларів США надавалися відповідачу протягом певного часу частинами для внесення коштів на реєстрацію документів для здійснення міжнародних перевезень та отримання відповідної ліцензії. Перед видачею останньої частини грошових коштів на вимогу позивача 18.12.2003 року відповідач приніс розписку про отримання таких коштів та віддав цю розписку позивачу.

Такі пояснення узгоджуються з поясненнями представника відповідача про те, що відповідач дійсно є суб`єктом підприємницької діяльності та автомобіль з причепом він купував для здійснення вантажних перевезень.

Законодавство не вимагає написання тексту договору позики чи розписки безпосередньо позичальником. У пояснення того, яким чином на розписці стоїть підпис відповідача, представник відповідача зазначив, що останній передав позивачу чисті аркуші паперу з власним підписом для проведення необхідних банківський операцій по здійсненню платежів як суб`єкта підприємницької діяльності у випадку своєї відсутності у місті. Разом з тим, позивач заперечив отримання чистих аркушів паперу з підписом відповідача та взагалі можливість проведення будь-яких банківських операцій щодо платежів відповідача, оскільки за характером роботи він не має доступу до здійснення такої діяльності. Будь-яких доказів у підтвердження передачі чистих аркушів паперу з підписом відповідача останній не надав. Будь-якого іншого обґрунтування наявності свого підпису на розписці відповідач не наводив.

Згідно із ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Тобто при наявності розписок, які знаходяться у позивача, обов`язок по доказуванню відсутності факту передачі грошових кошті лежить на відповідачеві. Відповідач розписок про отримання від позивача грошових коштів у встановленому порядку з 2003 року не оспорював та будь-яких доказів у підтвердження відсутності факту передачі йому коштів позивачем не надав.

Позивач вимогою від 24.06.2010 року попередив відповідача про необхідність повернення позики, проте останній у тридцяти денний строк відповідно до вимог ст. 1049 не повернув.

За таких обставин колегія судів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Оскільки грошові кошти було надано в іноземній валюті, а позивач просив стягнути заборгованість у відповідності з курсом, який існував на час розгляду справи у суді першої інстанції, стягненню підлягає сума в межах заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 серпня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 514 907 грн. 22 коп. боргу та 1 820 грн. судових витрат.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.