Справа № 22ц-5114/2011р. 

Головуючий у 1 інстанції: Дмитрієва М.М.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів: Денисенко Т.С., Ломейко В.О.,

При секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2011 року по справі за позовом Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №5" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по технічному обслуговуванню будинків і при будинкової території,

У травні 2009 року КП "ВРЕЖО № 5" звернулося до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнили до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по технічному обслуговуванню будинків і при будинкової території.

В ході розгляду справи, КП ВРЕЖО №5 уточнили позовні вимоги, зазначивши в якості відповідачів лише ОСОБА_2, ОСОБА_3

В позовній заяві зазначали, що відповідачі зареєстровані та мешкають у квартирі АДРЕСА_1, яка є їх власністю та розташована у будинку, який знаходиться на балансі КП "ВРЕЖО№5". У зв’язку з несвоєчасною сплатою за комунальні послуги утворилась заборгованість по технічному обслуговуванню будинків і прибудинкової території у розмірі 1122,58 грн., за період з 01.01.1999 року по 01.12.2009 року і за комунальні послуги в розмірі 4582,60 грн. за період з 01.01.1999 року по 01.01.2009 року.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь КП "ВРЕЖО №5" заборгованість по технічному обслуговуванню будинків і прибудинкової території в розмірі 1122,58 грн. та за комунальні послуги в розмірі 4582,60 грн., а всього 5705,18 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 57 грн. 05 коп., а також витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачів заборгованість по комунальним послугам та за утримання будинку та прибудинкової території, які проводяться з метою збереження та належного безпечного функціонування житла (освітлення сходових клітин, прибирання прибудинкової території, дератизацію, дезінфекцію підвалів, обслуговування димовентиляційних каналів, підготовку будинку до експлуатації в осінньо-зимовий період, адміністративні витрати) і які відповідачі несуть незалежно від того, являються вони власниками квартири, її наймачами або членами сім’ї наймача.

Статтями 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені обов’язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Відповідачі, як споживачі житлово-комунальних послуг від отримання таких послуг в установленому законом порядку не відмовлялися, а тому зобов’язані своєчасно оплачувати отримані послуги у строки, встановлені договором або законом.

Оскільки у період з січня 1999 року по грудень 2009 року відповідачі послуги отримували, будь-яких претензій щодо їх якості постачальнику не заявляли, від послуг в установленому законом порядку не відмовлялися, періодично вносили платежі в розмірі, який перевищував поточні нарахування, вся заборгованість у відповідності з вимогами ст.. ст.. 66-68 ЖК, ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" підлягає стягненню в судовому порядку.

По справі не встановлені підстави для звільнення відповідачів від оплати нарахованої заборгованості, яка складається з комунальних послуг та витрат на утримання будинку, тому суд обґрунтовано стягнув зазначену суму з відповідачів, які є споживачами цих послуг.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального права, неповне з’ясування фактичних обставин є безпідставними.

Так, розмір плати за комунальні послуги розраховані, виходячи з розміру тарифів, затверджених відповідно до норм ст.. 7, 31, ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Розрахунки відповідачем не спростовані. Правильність нарахування наданих послуг споживачем не оспорена і відповідає вимогам діючого законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №560 "Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та при будинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та при будинкових територій" (560-2005-п) , чинної на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, було визначено механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який поширювався на суб’єктів господарювання всіх форм власності, які надавали зазначені послуги.

Згідно з п. 5 зазначеного Порядку (560-2005-п) було передбачено, що калькуляційною одиницею розрахунку нормативних витрат є 1 кв. метр загальної площі квартир будинку, а не чисельність мешканців будинку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно із ч. 3 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" органи місцевого самоврядування затверджують ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Доводи апелянта щодо незастосування судом першої інстанції строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки судом встановлено, що відповідачі у період з 01.01.1999 року по 01.12.2009 року періодично вносили плату за комунальні послуги та експлуатаційні витрати у розмірах, що перевищували належні у цих місяцях суми, тобто вчиняли дії, що свідчили про визнання ними даної заборгованості, а тому має місце переривання перебігу позовної давності - як-то визначено частиною 1 статті 264 ЦК України (а. с. 66-13; 34).

Так, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а статтею 257 цього Кодексу встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

З огляду на те, що згідно частини 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, висновки суду першої інстанції про те, заява відповідачів про сплив строку позовної давності не може бути задоволена, а позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та вимогам норм процесуального та матеріального права.

При апеляційному розгляді справи відповідач ОСОБА_2 посилалась на те, що вона та її чоловік –ОСОБА_3 сплачували квартплату та комунальні послуги в належному розмірі, про що свідчать надані ними ксерокопії квитанцій.

Як вбачається з матеріалів справи, ці докази були надані після ухвалення заочного рішення –в якості додатку до заяви ОСОБА_2 від 05.07.2010 р. про перегляд заочного рішення (а. с. 64-112).

За даною заявою 10.09.2010 року постановлено ухвалу суду про скасування заочного рішення, при новому розгляді справи зазначені докази досліджені судом першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на незгоду з висновками суду щодо оцінки наданих по справі доказів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в силу ч. 2 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції повноважень переоцінювати докази, встановлені судом першої інстанції, не має.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.