розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 – ОСОБА_4 на рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 16 вересня 2011 року,

В серпні 2010 року позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_7 та, вточнивши позовні вимоги, просив стягнути з останнього на його користь суму боргу в розмірі 40000 доларів США, що еквівалентно 317600 грн., проценти за користування позикою в розмірі 116911,70 грн., а всього – 434 511,70 грн.

Вимоги позову мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою, відповідно до якої 16.08.2007р. ОСОБА_7 отримав у борг від ОСОБА_6 40000 доларів США для ведення підприємницької діяльності з зобов’язанням повернення коштів по першій вимозі позивача. Проте, як зазначає ОСОБА_6, взяті на себе зобов’язання по поверненню коштів ОСОБА_8 не виконав та ухиляється від їх виконання, у зв’язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 16.09.2011р. у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 – ОСОБА_4 ставить питання про скасування зазначеного рішення через порушення норм матеріального права судом першої інстанції та невідповідність висновків суду обставинами справи, просить ухвалити нове рішення в справі про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами запису та іншими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що 16.08.2007р. ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 40000 доларів США, які ОСОБА_7 зобов’язався повернути ОСОБА_6 по першій вимозі.

30.09.2008 р. ОСОБА_6 в присутності нотаріуса ОСОБА_9 при передачі йому грошей від ОСОБА_10 в сумі 250 000 доларів США надав ОСОБА_7 та його матері ОСОБА_10 розписку про те, що у подальшому ніяких претензій по розпискам, виданим раніше, пред’являти не буде.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив правовідносини сторін та закон, який їх регулює та врахував вимоги ч.3 ст. 1049 ЦК України, відповідно яких позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок, прийшов до правильного висновку про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_6

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець)передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позичальникові таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Зазначені вимоги статті закріплюють право боржника на отримання доказів, що підтверджують виконання зобов’язання, при цьому законодавець вказує на те, що виконання такого зобов’язання підтверджується не лише наявністю у боржника розписки кредитора про виконання зобов’язання боржником, а і іншими доказами.

Вищезгадані обставини свідчать про те, що оригінал розписки був приєднаний до матеріалів справи тільки під час апеляційного розгляду справи.

Будь-яких доказів того, що ОСОБА_7 не виконав свої зобов’язання за розпискою перед ОСОБА_6 та не повернув йому борг, ним не надано.

Доводи апелянта про те, що відповідач не надав доказів на підтвердження виконання зобов’язання за договором позики, є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи .

В суді встановлено, що під час написання розписки про повернення боргу (ар.с.42) ОСОБА_6 заявив, що боргові розписки він загубив, у зв’язку з чим в самій розписці було зазначено, що позивач у подальшому немає ніяких претензій до відповідача.

Посилання позивача на те, що розписка про повернення боргу від 30.09.2008 року надавалася ним лише на підтвердження виконання зобов’язань, які виникли у зв’язку з договором займу від 14 вересня 2007 року (ар.с.108), на думку колегії суддів також не спростовують рішення суду першої інстанції. Так з тексту договору від 14.09.2008 року слідує, що він підписувався ОСОБА_6 та ОСОБА_10, а відповідач ОСОБА_7 не мав до нього будь-якого відношення. Між іншим в тексті розписки про повернення боргу від 30.09.2008 року зазначено, що ОСОБА_6 не має будь-яких претензій як до ОСОБА_10, так і до ОСОБА_7

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги як такої, що не спростовує висновків суду першої інстанції, та залишення рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315, ст. 317 ЦПК України, судова колегія,

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 16 вересня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.