( Додатково див. ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (rs24067575) ) ( Додатково див. рішення Немирівського районного суду Вінницької області (rs20828984) )

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Медяного В.М.

Суддів : Сопруна В.В., Камзалова В.В.,

При секретарі : Сніжко О.А.,

За участю сторін у справі: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації за 1/2 частину самочинної прибудови до будинку АДРЕСА_1,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2011 року, -

В жовтні 2010 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про розподіл спільно нажитого майна подружжя, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності на 1/2 частину прибудови, розміром 7х9 метрів.

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію за 1/2 частину самочинної прибудови до будинку АДРЕСА_1 в сумі 72 367, 50 грн.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію як використаних на незавершене будівництво прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 коштів в сумі 49 918 грн. 63 коп., потрачених нею судових витрат за проведення експертизи 1 868 грн. 76 коп. та за надану юридичну допомогу 3000 грн., а всього 54 787 грн. 39 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 547 грн. 88 коп. державного мита та 120 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді. Також скасовано накладений ухвалою Немирівського районного суду від 08.11.2010 року арешт на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції від 07 вересня 2011 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 Зазначив, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_4 та його представник апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Позивач ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність на необґрунтованість.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 57, 60, 213, 308 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов’язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що сторони у справі, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з 2006 р по 2010 р., проживали в 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_1, який належав на праві приватної власності ОСОБА_4, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок (а.с.12-20).

З весни 2009 року сторони, під час спільного подружнього життя, до належної частини будинку відповідача самочинно добудували двохповерхову прибудову до зазначеного будинку, яка відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №469,918,954 від 06.05.2011 р. є в наявності, правовстановлюючі документи та документи дозвільного характеру на здійснення будівництва на неї відсутні. Вартість самочинної прибудови, загальною площею 95,26 кв.м., становить 131 516 грн. (а.с.64-81).

Крім цього, встановлено, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26.11.2010 року розірвано шлюб, зареєстрований 12.02.2006 року між сторонами у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 17.02.2011 року закрито за примиренням потерпілої з підсудним кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_4 за ст. 125 ч. 2 КК України.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 13.07.2011 року позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

Судом першої інстанції обґрунтовано не було прийнято до уваги доводи відповідача, що будівництво прибудови було здійснено виключно для ОСОБА_7, яка являється рідною його тіткою та виключно за її кошти, оскільки позивачка стверджувала і відповідачем підтверджено, що відповідач брав в різних банках, які невідомі позивачці кредити, які були витрачені на будівництво, позивачкою надано від іменні її батька ОСОБА_8 на придбання будівельних матеріалів (а.с.90,91), а самим відповідачем надано квитанції від іменні ОСОБА_7 на придбання будівельних матеріалів на суму 31 678, 74 грн. (а.с.87-89), що значно менше суми затраченої на все будівництво.

Таким чином суд вважав доведеним, що самочинна добудова до житлового будинку в АДРЕСА_1 вчинена саме сторонами по справі, саме для власних потреб і тому вона являється спільною сумісною власністю подружжя.

Також суд вважає, що по закінченню будівництва на частину добудови мала б право ОСОБА_7 Однак, оскільки ОСОБА_7 не пред’явила позову до однієї чи обох сторін, а також не заявила самостійних вимог щодо предмета спору відповідно до ст. 34, 35 ЦПК України то суд, відповідно до ст. 36 ЦПК України не мав можливості залучити її до участі у справі як третю особу. Однак, враховуючи, що від її іменні надано суду документи, які підтверджують її участь у будівництві незавершеної прибудови на суму 31 678, 74 грн., в судовому засіданні вона підтвердила свою участь в будівництві та надавала для цього кошти, тому суд дійшов висновку, що зазначена сума внесена має бути виключена з позову, оскільки судом не встановлено, що дані кошти були надані у власність сторонам на придбання матеріалів сторонами по справі.

Відповідно до ст. 331 ЦПК України право власності на новостворене нерухоме майно(житлові будинки, будівлі споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна). При таких обставинах, оскільки будівництво спірної прибудови не завершено то сторони по справі являються власниками матеріалів. Так як, матеріали власниками яких являються сторони по справі уже використані в будівництво, саме будівництво вчинено по місцю проживання відповідача, позивачка ставить вимоги про компенсацію коштів затрачених на будівництво, тому суд вважав за доцільне дані вимоги позивачки задовольнити.

Враховуючи суму компенсації, суд першої інстанції виходив з вартості прибудови відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №469, 918, 954 від 06.05.2011 р., яка становить 131 516 грн. за виключенням коштів наданих для будівництва своєї частки ОСОБА_7 в сумі 31 678 грн. 74 коп., що в залишку становить 99 837 грн. 26 коп., та виходячи з рівності часток, на які мають право дружина та чоловік суд вража, що сума компенсації становитиме 49 918 грн. 63 коп.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 заявлені в межах закону, а тому обґрунтовано дійшов висновку про часткове їх задоволення.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про належність будівельних матеріалів, використаних на будівництво згаданого будинку позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_4, що є їх спільною сумісною власністю подружжя, а також і тітці відповідача ОСОБА_7

Відповідно до ч.2 ст.60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Це означає, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що звільняє кожного з подружжя від обов'язку доводити право спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки за законом воно вважається таким, що належить подружжю.

Будь хто з подружжя може довести, що майно було придбане ним (нею) до шлюбу або під час шлюбу, але за його особисті кошти, і таким чином спростувати цю презумпцію.

За змістом наведеної правової норми стороння особа (не хтось з подружжя) може спростувати зазначену презумпцію, заявивши відповідний позов про визнання за нею права власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Тому є безпідставними посилання апелянта на те, що судом не повно з’ясовані обставини, що мають значення для справи до участі в справі не була залучена його мати –ОСОБА_9, яка як він вважає, є одноособовою власницею житлового будинку АДРЕСА_1, до якого була зведена прибудова і вона повинна була бути залучена до справи в якості відповідача.

Мати відповідача ОСОБА_4 –ОСОБА_9 до суду з позовними вимогами про належність саме їй даних будівельних матеріалів не зверталася, а тому очевидно фактично погодилася з такими обставинами справи.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на ч.3 п.30 постанови Пленуму ВСУ №11, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, відповідно до ч.6 ст.57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період за вказаних обставин. Так, з наданих до матеріалів справи накладних та товарного чеку (а.с.88-91) вбачається, що матеріали для будівництва прибудови були придбані в період з червня 2009 р. по квітень 2010 р., тобто ще під час спільного проживання сторін подружжям.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07.09.2006 року визнано за ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування на 1\2 частину житлового будинку "А"з 1\2 частиною господарських будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 18.03.2011 року частково задоволено позов ОСОБА_9 Визнано недійсним та скасовано рішення Кудлаївської сільської ради №17 від 26 квітня 2006 року "Про оформлення права приватної власності на 1\2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 на ОСОБА_4

Проте, на час розгляду даної справи мати відповідача ОСОБА_4 –ОСОБА_9 не є єдиним власником вищевказаного будинку, враховуючи вищевказану прибудову, а тому її права та інтереси зазначеним рішенням не порушуються.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з’ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об’єктивний склад, права та обов’язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.