Судова палата в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Гірняк Л.А.

Суддів : Плавич Н.Д., Кварталова А.М.

При секретарі: Граненко А.А.

За участю представників позивача-ОСОБА_1, ОСОБА_12

Представників відповідача-ОСОБА_6,ОСОБА_2

3-я особа-ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одеси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4

-про вселення;

ОСОБА_4 до ОСОБА_3

-про визнаня особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

та за зустрічним позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4, 3-я особа Приморський РВ ОМУ УМВС України в Одеській області

-про виселення та зняття з реєстраційного обліку

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною завою до ОСОБА_4, у якій просила суд вселити її у квартиру АДРЕСА_1. Вимоги обґрунтовувала тим, що вона проживала зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 з 1968 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловік помер та вона тривалий час знаходилась в Ясиновській лікарні. В період перебування в лікарні 14.04.2010 року вона дала згоду на тимчасову реєстрацію в її квартирі відповідачки.19.04.2010 року відповідачка зареєструвалась в квартирі. 23.04.10 року позивачка перевела особовий рахунок на своє ім'я та уклала договір житлового найму. Посилаючись на те, що після лікування відповідачка не впустила її в спірне помешкання, просила суд вселити її в АДРЕСА_1.

29.04.2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовною завою в якій просила суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою № 40, яка знаходиться в АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_3 не проживає у зазначеній квартирі більше шести місяців без поважних причин.

Справа №22ц-5853-11 Головуючий 1-ї інстанції- Суворова О.В.

Категорія-41 Доповідач-Гірняк Л.А.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2010 року у справі № 2-8899/10 позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та позовну заяву ОСОБА_3 про вселення об'єднано в одне провадження (а с. 58).

ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4, у якому просить виселити останню з квартири № 40, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації оскільки давала згоду на тимчасову її реєстрацію, а не на вселення в спірну квартиру. (а. с.68-69, 81-83)

В судовому засіданні сторони підтримали заявлені вимоги.

Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги щодо вселення ОСОБА_3 підтримав, позов просив задовольнити, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, просив відмовити, підтримав позовні вимоги, викладені у зустрічному позові, просив зустрічний позов задовольнити.(.а.с.220-222)

рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2011 року в задоволенні заявлених вимог сторонам відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права., висновок суду не відповідає обставинам справи. Зокрема посилається на те, що суд безпідставно відмовив їй у вселенні в квартиру, де вона постійно проживала з 1968 року, та не взяв до уваги те, що ОСОБА_4 являється тимчасовим мешканцем спірного приміщення.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в заявлених вимогах ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_4 районний суд виходив з того, що остання вселилась в спірне помешкання, як член сім'ї наймача та набула право користування житловим помешканням на законних підставах. Відмовляючи в вимогах щодо вселення ОСОБА_3 в спірну квартиру, районний суд виходив з відсутності порушення права щодо користування нею спірною квартирою. Відмовляючи в вимогах ОСОБА_4 щодо визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірною квартирою, районний суд виходив з поважності причин її відсутності понад шести місяців.

Проте з таким висновком районного суду повністю погодитись не можна так як вони не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права. У зв'язку з цим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 98 ч.3 ЖК України тимчасові жильці на вимогу наймача або члена сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення-підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 проживала зі своїм чоловіком ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 з 1968 року, що підтверджується довідкою (випискою з домової книги про склад родини та прописку) № 691 від 29 квітня 2010 року (а.с.5).

ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який був наймачем вказаної квартири, помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія 1-ЖД № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).

З 10 по 23 квітня 2010 року ОСОБА_3 знаходилась на лікуванні у Ясенівській дільничній лікарні та у відділенні кардіології Одеської міської клінічної лікарні, що підтверджується довідкою Ясенівської дільничної лікарні від 14 квітня 2010 року та

постановою про відмову у порушенні кримінальної справи.

14 квітня 2010 року ОСОБА_3дала згоду на реєстрацію ОСОБА_7 у вищевказаній квартирі ( а.с. 30) . Підпис ОСОБА_3 засвідчено ОСОБА_8 - державним нотаріусом Любашівської районної державної нотаріальної контори та 19 квітня 2010 року ОСОБА_7 зареєстровалась за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Конституція гарантує кожному вільний вибір місця проживання, однак наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не можуть бути підставою для визнання будь якого права. Наявність реєстрації не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням.

За таких обставин, судова колегія вважає помилковим висновок суду щодо набуття ОСОБА_4 права користування житлом пов'язана з її реєстрацією в зв'язку з наданням на це згоди ОСОБА_3 оскільки відповідно до ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" з подальшими змінами) громадяни України, а також іноземець особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. При цьому ця норма не передбачає надання обов'язкової згоди наймодавця на реєстрацію.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку,що оскільки з ОСОБА_4 не було укладено договору житлового найму та з врахуванням того, що лише 23 квітня 2010 року розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 370 на ОСОБА_3 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 на вищевказану квартиру остання не набула права користування спірною квартирою. (а.с.59-НОМЕР_2).

Відповідно до вимог ст. 64 ч.2 ЖК України визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача можуть бути визначено й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до договору найму ОСОБА_3 не включила ОСОБА_4, як члена своєї родини.(а.с.25), хоча на той момент вона була зареєстрована в спірному помешканню.

19 квітня 2010 року ОСОБА_9 зареєструвалась, за спірною адресою та вже 29.04.2010 року поставила питання щодо визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на житлове приміщення.

Виходячи з вищезазначеного судова колегія приходить до висновку, що ОСОБА_10 не являлась членом сім'ї наймача, оскільки не входить в коло осіб, які визначені житловим законодавством, постійно не проживала разом з наймачем і не вела з нею спільне господарство, а відтак не набула рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом, і як член її сім'ї .

Відповідно до ст. 98 ЖК України наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користуванням приміщенням(тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.

За правилами ст. 99 ЖК України піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають не залежно від тривалості проживання.

Оплата комунальних послуг, сама по собі не свідчить про набуття ОСОБА_4 права користування житлом.

Виходячи з вищезазначеного, судова колегія прийшла до висновку, що ОСОБА_4 являється тимчасовим мешканцем в АДРЕСА_1.

У відповідності до вимог ч.3 ст. 818 ЦК України тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання.

За правилами ст. 98 ч.3 ЖК України тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення-підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з вищезазначеного судова колегія приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_9, як тимчасовий мешканець за вимогою наймача-ОСОБА_3 відмовляється від звільнення зайнятого нею приміщення, а тому вона та члени її родини підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого помешкання.

Одночасно судова колегія приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_3 щодо вселення в спірне помешкання підлягають задоволенню, оскільки вона на законних підставах являється наймачем цього приміщення, права котрої порушені ОСОБА_4

Відповідно до вимог ст. 7 Закону України " Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органів реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду( про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Виходячи в вищезазначеного та відповідності до вимог ст. 8 ч.1 ЦК України, котра передбачає аналогію права, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом (435-15) , іншими актами цивільного законодавства або договором вимоги щодо зняття ОСОБА_11 з реєстрації, як тимчасового мешканця, з АДРЕСА_1 підлягає на підставі цього рішення відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" в порядку виконання судового рішення, та не є засобом захисту в порядку цивільного судочинства.

Доводи ОСОБА_4 про те, що реєстрація в спірній квартирі має преюдиціальне значення, судовою колегією не приймається до уваги, оскільки вона не пов'язується з набуттям права користування житлом. Правовідносини щодо реєстрації або зняття громадян за місцем проживання врегульовано Законом України від 11.12.2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) .

Судова колегія залишає без уваги відмову представника ОСОБА_3 від позовних вимог про вселення в спірну квартиру, оскільки не надано доказів на підтвердження виконання рішення суду в цій частині.

Керуючись ст. 309 ч.1 п.3,4; 316; 317; 319 ЦПК України (1618-15) , судова колегія

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2011 року в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 3-я особа Приморський РВ ОМУ УМВС України в Одеській області про виселення та вселення скасувати.

Позовні висоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, 3-я особа Приморський РВ ОМУ УМВС України в Одеській області про виселення та вселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_4,зі всіма членами її родини, з АДРЕСА_1.

Вселити ОСОБА_3 в АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено на протязі 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.