Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Семеній Л. І., Кононенко О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання – Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Конотопський ремонтно-механічний завод"

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 липня 2011 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Конотопський ремонтно-механічний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату,-

рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 липня 2011 року задоволено позов ОСОБА_1 повністю.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Конотопський ремонтно-механічний завод" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 3625 грн. 52 коп., середній заробіток за період затримки виплати заборгованості з липня 2007 року по червень 2011 року в сумі 25028 грн. 16 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати з липня 2007 року по травень 2011 року в сумі 2784 грн. 39 коп., судові витрати на адвоката в сумі 300 грн., а всього – 31738 грн. 07 коп.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Конотопський ремонтно-механічний завод" на користь держави судовий збір в сумі 317 грн. 40 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Зазначене рішення відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач ВАТ "Конотопський ремонтно-механічний завод", посилаючись на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції ухвалено рішення без належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. Зазначає, що протягом 2008-2009 років ним були перераховані грошові кошти позивачу для погашення заборгованості по заробітній платі в загальній сумі 527 грн., які не були враховані судом при ухваленні рішення. Крім того, розрахунок, який надав позивач, судом не перевірявся, а сума заборгованості по заробітній платі, яку призначив до стягнення суд, перевищує заявлені позовні вимоги.

Відповідач також вказує на пропуск позивачем трьохмісячного строку звернення до суду з даним позовом та на відсутність розрахунку стягнення компенсації за втрату частини зарплати у зв’язку з порушенням строків її виплати.

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував ті обставини, що відповідач знаходиться на стадії санації, тому діє мораторій на задоволення вимог кредиторів, і його вини в тому, що заробітна плата не виплачується, немає, отже, не було підстав для притягнення відповідача до відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ВАТ "Конотопський ремонтно-механічний завод" Пономаренко Л.М. про задоволення апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_1, яка визнала факт отримання нею від відповідача 527 грн. заборгованості по заробітній платі на момент подачі позову, а іншої суми вона не отримувала і не знала про те, що завод пропонував отримувати всю заборгованість по зарплаті, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 05 січня 2000 року по 02 липня 2007 року працювала у відповідача машиністом компресорної установки, а потім була звільнена за власним бажанням (а.с.10-11).

На момент її звільнення підприємство мало перед нею борг по виплаті заробітної плати на суму 12360 грн. 99 коп. Також рішенням Конотопського міськрайонного суду від 19 грудня 2006 року на її користь з відповідача було стягнуто заборгованість по заробітній платі на суму 8505 грн.47 коп. (а.с.5), яка була виплачена позивачу лише 11 березня 2011 року (а.с.12).

Крім того, на момент звернення до суду з даним позовом їй була сплачена через послуги "Експрес-банку" заборгованість по заробітній платі в сумі 230 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на момент звільнення позивача відповідач не виплатив їй всіх належних від підприємства сум, тому, окрім заборгованості по заробітній платі, стягнув з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення, а також стягнув компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.

Проте, з такими висновками місцевого суду щодо сум вказаних стягнень в повній мірі погодитись не можна.

Зокрема, стягнувши на користь позивача заборгованість по виплаті зарплати в сумі 3625 грн. 52 коп., місцевий суд не врахував, що на момент ухвалення рішення з цього приводу відповідач виплатив позивачу ще 527 грн., чого не заперечувала остання в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Таким чином, до виплати підлягає заборгованість по зарплаті в сумі 3098 грн. 52 коп. (3625 грн. 52 коп. – 527 грн.).

Доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають задоволенню, однак посилання на те, що позивач мала право отримати всю заборгованість, так як підприємство мало можливість їх виплатити і повідомляло про це позивача, але та не зверталась до них для цього, не заслуговують на увагу, оскільки заперечуються позивачем і не доведені відповідачем, ураховуючи і обставини того, що на момент апеляційного перегляду справи заборгованість по заробітній платі позивачу не погашена.

Приймаючи до уваги той факт, що терміни виплати позивачу зарплати під час її роботи були відповідачем порушені, тому компенсація втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати за період з липня 2007 року по 31 травня 2011 року, відповідно до вимог ст. 34 Закону України "Про оплату праці" та Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини зарплати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (1427-97-п) , з послідуючими змінами і доповненнями, має становити 2199 грн. 02 коп. (2007 рік – 1,006*1,022*1,029*1,022*1,021)*(2008 рік – 1,029*1,027*1,038*1,031*1,013*1,008*0,995*0,999*1,011*1,017*1,015*1,021)*(2009 рік – 1,029*1,015*1,014*1,009*1,005*1,011*0,999*0,998*1,008*1,009*1,011*1,009)*(2010 рік – 1,018*1,019*0,997*0,994*0,996*0,998*1,012*1,029*1,005*1,003*1,008)*(2011 рік – 1,01*1,009*1,014*1,013*1,008)*100-100=70,97%.

Компенсація = (3098 грн. 52 коп. заборгованості * 70,97% приросту індексу споживчих цін)/100.

Що стосується покладення на відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні позивача, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, то з урахуванням рекомендацій Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.20 Постанови № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) при частковому задоволенні позову розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач мала право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, на думку колегії суддів, має бути зменшений у порівнянні з тим, що визначив місцевий суд, до 5000 грн.

Отже, апеляційна скарга стосовно стягнення в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справу, у зв’язку з чим суд першої інстанції повинен був ухвалити заочне рішення, не заслуговують на увагу, оскільки в суду першої інстанції не було підстав для цього, передбачених у ст. 224 ЦПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду, то вони також є безпідставними, оскільки відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, яка, до того ж, не була йому виплачена на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.

Посилання відповідача на те, що він знаходиться на стадії санації під час провадження у справі про банкрутство, тому введений мораторій на задоволення вимог кредиторів є безпідставними, оскільки відповідно ч.6 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ від 14 травня 1992 року дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати. Крім того, посилання в апеляційній скарзі на норми матеріального права стосуються податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які регулюються нормами податкового законодавства.

Доводи щодо невідповідності стягнутих судом першої інстанції сум із заявленими вимогами позивача не свідчать про те, що суд вийшов за межі заявлених вимог, оскільки поняття "суми" і "вимоги" не є тотожними.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині сум стягнень, тому в цій частині рішення необхідно змінити, отже, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а в іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.п.3,4, 314 ч.2, 316 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Конотопський ремонтно-механічний завод" задовольнити частково.

рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 липня 2011 року в даній справі змінити, зменшивши стягнення суми компенсації за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати – до 2199 грн. 02 коп., а розмір відшкодування за період затримки розрахунку – до 5000 грн.

В іншій частині рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 липня 2011 року залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.