розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ "Кредитпромбанк"в особі Львівської філії ПАТ "Кредитпромбанк"на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору застави,-

У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ "Кредитпромбанк", треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору застави.

В обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що 28 березня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк"та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №06/46/08-С, згідно якого банк надав ОСОБА_4 кредит на споживчі цілі у розмірі 75 000 грн. строком по 27 березня 2012 року, з процентною ставкою за кредитом 16,5 %. 28 березня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк"і ОСОБА_5 укладено договір застави №13/46/301/08-С транспортного засобу: фургону-С, марки ERF-MAN, модель 8,145 LRC, 2002 року випуску. Даний автомобіль належить йому та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, як майно, набуте нами за час спільного проживання, і може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників, адже вони проживають однією сім’єю з лютого 2005 року, що підтверджується рішенням суду від 04 березня 2011 року. Про укладення договору застави їхнього автомобіля його ніхто не повідомляв і згоди на його укладення позивач не давав, у зв’язку з чим, договір застави є недійсним.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 травня 2011 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір застави №13/46/301/08-С від 28 березня 2008 року транспортного засобу –фургону-С, марки ERF-MAN, модель 8,145 LRC, 2002 року випуску, укладеного між Відкритим акціонерного товариства "Кредитпромбанк"і ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстром №980.

В апеляційній скарзі ПАТ "Кредитпромбанк"в особі Львівської філії ПАТ "Кредитпромбанк"просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, а також на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Зокрема вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що на час відкриття провадження по справі в провадженні суду знаходилась справа про той самий предмет і з тих саме підстав, у зв’язку з чим суд мав залишити дану позовну заяву без розгляду. Крім того, вказує на те, що а ні у нотаріуса, а ні у банку не було підстав вимагати згоди ОСОБА_2 на укладення договору застави, оскільки перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_5 була подана заява про те, що автомобіль є її особистою власністю та що вона не перебуває у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах.

В судове засіданні представник ПАТ "Кредитпромбанк"підтримав подану апеляційну скаргу з мотивів викладених в ній.

Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечила, рішення суду вважає законним та обґрунтованим..

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи в межах апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль фургону-С, марки ERF-MAN, модель 8,145 LRC, 2002 року випуску є майном, набутим подружжям за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а отже згідно ст. 578 ЦК України може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки він узгоджується з матеріалами справи і не суперечить положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно матеріалів справи, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04 березня 2011 року, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_2 та ОСОБА_5, як чоловіка та жінки без шлюбу з лютого місяця 2005 року.

28 березня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк"та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №06/46/08-С, згідно якого банк надав ОСОБА_4 кредит на споживчі цілі у розмірі 75 000 грн. строком по 27 березня 2012 року включно, з процентною ставкою за кредитом 16,5 %.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 28 березня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк"та ОСОБА_5 укладено договір застави №13/46/301/08-С, предметом якого є транспортний засіб: фургон-С, марки ERF-MAN, модель 8,145 LRC, 2002 року випуску

Задовольняючи позов ОСОБА_2 на підставі ст. 65 СК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір застави є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує письмової згоди іншого з подружжя.

Згідно вимог ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

А отже, застава є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує дотримання вимог ч.3 ст.65 СК України, оскільки змістом застави є майно, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

За змістом ч.4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив цей правочин, необхідних повноважень.

Таким чином, суд врахував зазначені вимоги закону та дійшов правильного висновку про те, що майно яке перебуває у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників, а підставою для визнання недійсним правочину щодо розпорядження майном, зокрема, є відсутність у співвласника, який вчинив правочин згоди інших співвласників на його укладення.

Необґрунтованим є посилання апелянта на те, що судом не з’ясовано за які кошти було набуте спірне майно, оскільки в межах заявленого позову обставини наявності джерел набуття коштів для придбання автомобіля фургону-С, марки ERF-MAN, модель 8,145 LRC, 2002 року випуску, доведенню не підлягають, оскільки в силу положень ст. ст. 60, 74 СК України правовий статус майна як спільної сумісної власності подружжя визначається не придбанням майна за спільні кошти, а наявністю укладеного відповідно до закону між жінкою та чоловіком шлюбу або ж проживання однією сім’єю.

З огляду на наведене, посилання апелянта щодо правомірності договору застави у зв’язку з наявністю заяви ОСОБА_5 про те, що вона не перебуває в шлюбних відносинах та належності їй майна на праві приватної власності не відповідають вимогам законодавства та зроблені без врахування інших обставин справи, що вірно встановлені судом першої інстанції.

Безпідставним вважає колегія суддів посилання апелянта на те, що суд зобов’язаний був залишити позовну заяву без розгляду, оскільки на час відкриття провадження по справі в провадженні цього ж суду знаходилась справа про той самий предмет і з тих саме підстав. Оскільки, враховуючи вимоги п.3 ч.2 ст. 122 ЦПК України для залишення позовної заяви без розгляду саме з цієї підстави, потрібна наявність всіх складових, а саме справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а в провадженні Тернопільського міськрайонного суду знаходиться справа за зустрічним позовом ОСОБА_5 У зв’язку з наведеним суд першої інстанції вірно відкрив провадження у даній справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно з'ясував характер спірних правовідносин, підставно застосував до них норми матеріального права і висновки суду про встановленні обставини є вичерпними, а наведені в апеляційних скаргах доводи є необґрунтованим і правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ПАТ "Кредитпромбанк"в особі Львівської філії ПАТ "Кредитпромбанк" відхилити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.