ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по аліментах та неустойки, в якому просила стягнути із відповідача 15775,16 грн. заборгованості по сплаті аліментів, присуджених рішенням Свалявського районного суду від 06 липня 2006 року на утримання дітей сина ОСОБА_4.ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н. та доньки ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення у розмірі 56392 грн.

рішенням Свалявського районного суду від 21 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, стягнуто із відповідача на користь позивачки неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 3720,00 грн. та судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено(а.с. 53).

На це рішення апеляційну скаргу подала позивачка ОСОБА_1 В скарзі просить скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому, вона стверджує, що судом першої інстанції було неправильно застососвано норми матеріального права, зокрема, не враховано положення ст.ст.195-196 СК України. Крім того, розраховуючи пеню за прострочку у сплаті аліментів, місцевий суд застосував невірну методику розрахунку ( а.с. 56-57).

Відповідач з рішенням погодився та його не оскаржував.

В судовому засіданні в апеляційній інстанції ОСОБА_1 та її представники апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити. Представник відповідача в судове засідання 04 серпня 2011 року не з’явився, справу було розглянуто без його участі відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК україни.

Вислухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали даної справи та матеріали виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів ( а.с. 83-131), колегія перевірила законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші. Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК України з врахуванням положень ст. 57- 66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до вимог частини другої ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що рішенням Свалявського районного суду від 06 липня 2006 року з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання дітей сина ОСОБА_4.ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н. та доньки ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 400 грн. щомісячно починаючи із 19 червня 2006 року і до досягнення дочкою ОСОБА_3 повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 7). Вказане рішення набуло законної сили. Виконавчий лист за даним рішенням було видано судом 06 липня 2006 року( а.с. 86).

Матеріалами справи доведено, а відповідачем не спростовувалося, що останній має заборгованість перед позивачкою по сплаті аліментів. Відповідно до розрахунку по оплаті аліментів боржника ОСОБА_3 на користь стягувача ОСОБА_1, виданого державним виконавцем ВДВС Свалявського РУЮ 28 вересня 2010 року ( а.с. 15-16), та довідки про наслідки перевірки розрахунку, складеного аудитором Аудиторської фірми "Ягер" від 07 жовтня 2010 року ( а.с. 10-12), заборгованість відповідача перед позивачкою по сплаті аліментів за період з березня 2008 року по вересень 2010 року з врахуванням індексації, обчисленої відповідно до вимог ч.2 ст.184 СК України, склала 15575,16 грн. При цьому, відповідно до досліджених матеріалів виконавчого провадження, за вказаний період жодні платежі відповідачем на погашення цієї заборгованості не здійснювалися ( а.с. 130-131).

В письмовому запереченні на позовну заяву представник відповідача визнав факт наявності такої заборгованості, однак заперечував проти її стягнення, оскільки, на його думку, ця заборгованість має стягуватися за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Свалявського районного суду від 06 липня 2006 року про стягнення аліментів Крім того, представник відповідача вказував на те, що неустойка була обрахована позивачкою на заборгованість, яка утворилася за період з березня 2008 року по вересень 2010 року, хоча, на думку представника відповідача, неустойка може бути стягнута лише за період в один рік, а індесація на аліменти не нараховується В запереченні представник відповідача також вказував на те, що, на його думку, суд взагалі має відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки його довіритель не мав можливості виїхати за кордон на заробітки та не мав можливості сплачувати аліменти на дитину, а також має утримувати іншу дитину, яка народилася у нього від іншого шлюбу 22 серпня 2008 року (а.с. 31).

Дослідивши зібрані по справі докази, а також матеріали виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів ( а.с. 83-131), колегія прийшла до висновку, що наявність заборгованості по аліментах у відповідача перед позивачкою за перірод з березня 2008 року по вересень 2010 року доведена та вона підлягає до стягнення. При цьому, колегія звертає увагу на те, що позовна вимога про стягнення заборгованості по сплаті аліментів є самостійною та не аналогічна вимозі про присудження аліментів. Статтями 194-196 СК України передбачено порядок стягнення аліментів за минулий час, заборгованості за аліментами, визначення розміру заборгованості по аліментах, у т.ч. у судовому порядку, та відповідальність за прострочення аліментів.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Одже, вимога позивачки про стягнення заборгованості по аліментам з врахуванням індексації, узгоджуються із імперативними приписом ч.2 ст.184 СК України та не суперечать вимогам Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою КМ України від 17 липня 2003 року за № 1078 (1078-2003-п) з послідуючими змінами та доповненнями. Підстави для відмови у задоволенні цієї вимоги відсутні.

За цих обставин, колегія вважає, що встановивши наявність заборгованості по аліментах, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні вимоги про її стягнення, в цій частині рішення слід змінити, а заборгованість за вказаний вище період стягнути в сумі, яка доведена матеріалами справи, а саме в сумі 15575,16 грн.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивачки права на стягнення неустойки ( пені) у розмірі 1 відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення відповідно до вимог ч.1 ст.196, оскільки така заборгованість виникла з вини відповідача, який був зобов’язаний сплачувати аліменти за рішенням суду. Відповідач рішення суду не оскаржував, тобто з таким висновком також погодився.

При цьому колегія враховує, що відповідачу було відомо про наявність рішення Свалявського районного суду від 06 липня 2006 року, з рішенням він погодився. Цим рішенням було присуджено до стягнення аліменти у твердій грошовій сумі і відповідач не довів наявність суттєвих перешкод для його добровільного виконання незалежно від процедури примусового виконання, яку здійснювала державна виконавча служба. Із наявних у справі доказів слідує, що у березні 2008 року із відповідача було стягнуто кошти на погашення заборгованості за аліментами за попередні періоди, в подальшому за період з березня 2008 року по вересень 2010 року аліменти відповідачем не сплачувалися ( а.с. 129-130). Питання про зміну розміру аліментів у порядку, передбаченому ст.192 СК України, відповідач не ставив. Із заявами про розстрочку, відстрочку, зміну способу чи порядку виконання рішення Свалявського районного суду від 06 липня 2006 року у порядку, передбаченому ст. 373 ЦПК України та ч.1 ст.197 СК України, відповідач до суду також не звертався. Доказів погіршення у нього стану здоров’я чи матеріального стану за вказаний період відповідач суду не надав. Той факт, що в серпні 2008 року у відповідача народилася дитина від другого шлюбу, на переконання колегії, не є підставою для припинення сплати аліментів, присуджених судом на утримання інших його дітей. Крім того, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач та його представник не надавали суду ніяких відомостей про розмір доходів відповідача протягом досліджуваного періоду, хоча відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України процесуальний обов’язок доводити обґрунтованість своїх заперечень проти позову покладено на відповідача. Підстави для повного або часткового звільнення відповідача від сплати заборгованості за аліментами, передбачених ч.2 та ч.3 ст.197 СК України, відсутні.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно до наявного у справі аудиторського висновку від 07 жовтня 2010 року розмір неустойки ( пені), вирахуваної за період з березня 2008 року по вересень 2010 року складає 56392 грн. ( а.с. 10-12). Колегія вважає, що наведений аудитором розрахунок пені є правильним, узгоджується із фактичними обставинами справи, дослідженими апеляційним судом, та вимогами ч.1 ст.196 СК України.

В той же час, обраховуючи пеню за прострочення сплати аліментів, місцевий суд застосував власну методику її нарахування та прийшов до висновку, що за кожен місяць до суми нестягнутих аліментів в розмірі 400 грн. слід донарахувати 30 відсотків пені, що становить 120 грн. пені за кожен місяць за період з березня 2008 року по вересень 2010 року, тобто за 31 місяць. Така методика розрахунку пені, є помилковою, оскільки не враховує того, що пеня має нараховуватися на всю суму несплачених аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, і її нарахування не обмежується лише тим місяцем, протягом якого не проводилося стягнення.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково. рішення місцевого суду слід змінити, стягнувши із відповідача на користь позивачки 15575,16 грн. заборгованості по сплаті аліментів, присуджених рішенням Свалявського районного суду від 06 липня 2006 року на утримання дітей сина ОСОБА_4.ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н. та доньки ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, та несутойку(пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення у розмірі 56392 грн.

Керуючись ст.10,11,303, п.3-4 ч.1 ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів –

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

рішення Свалявського районного суду від 21 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по аліментах та неустойки – змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції :

Позов ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 15575,16 грн. заборгованості по сплаті аліментів, присуджених рішенням Свалявського районного суду від 06 липня 2006 року на утримання дітей сина ОСОБА_4.ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н. та доньки ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, та несутойку(пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення у розмірі 56392 грн.