Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді Осіпука В В,

суддів - Овсієнка А.А., Данилюк В.А.,

при секретарі Дуткіній Ж.П.,

з участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 23 грудня 2010 року, -

В серпні 2010 року ОСОБА_1 звернулась в суд із зазначеним позовом. Покликалась на те, що з січня 2002 року перебуває в шлюбі з відповідачем. 1 липня 2005 року ОСОБА_2 в інтересах сім’ї уклав з ТзОВ "Волиньіндустрія" генеральну угоду про дольову участь в будівництві трьохкімнатної квартири, будівельний номер АДРЕСА_1.

Для придбання даної квартири, проплати робіт по її будівництву, ОСОБА_2 23 серпня 2005 року взяв у АКБ "Укрсоцбанк" кредит та уклав з кредитором на незакінчену будівництвом квартиру іпотечний договір.

23 серпня 2005 року позивач на забезпечення виконання зобов’язань чоловіка перед банком уклала з Волинською обласною філією АКБ "Укрсоцбанк" договір поруки.

В грудні 2006 року відповідач, після сплати вартості квартири забудовнику та здачі будинку в експлуатацію, отримав свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1, яке зареєстрував на себе у КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації".

Вважаючи дану квартиру їх спільною сумісною власністю набутою у шлюбі та враховуючи наявність кредитного договору, укладеного відповідачем, позивач просила суд визнати за нею право власності на ? частину спірної квартири, зобов’язати відповідача відчужити дану квартиру, а виручені кошти скерувати на погашення кредиту, залишок яких розділити між ними та відшкодувати їй понесені судові витрати.

23 грудня 2010 року рішенням Луцького міськрайонного суду позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину спірної квартири та визнано право власності на 2/3 частини даної квартири за відповідачем ОСОБА_2, стягнуто з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 700 гривень 24 коп. понесених судових витрат.

В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить його скасувати як незаконне, необгрунтоване, прийняте судом з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким визнати за ним право власності на спірну квартиру зі сплатою у користь позивача грошової компенсації за 4,8 кв.м. її частки.

У письмовому запереченні на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що придбані сторонами під час шлюбу 2/3 частини квартири в кредит, взяті відповідачем ОСОБА_2 в установі банку, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Тому, врахувавши, що 1/3 даної квартири була придбана за особисті кошти відповідача визнав за позивачем право власності на 1/3 частину квартири та на 2/3 її частини за відповідачем ОСОБА_2

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Згідно ч. 7 ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

За положеннями ч. 1 ст. 70 та ч.ч. 1, 2, 4 ст. 71 цього Кодексу у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених цивільним кодексом України.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя набуде за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Судом установлено, що сторони з 26 січня 2006 року по 20 січня 2011 року перебували у шлюбі між собою.

Під час перебування у шлюбі, 1 липня 2005 року ОСОБА_2 уклав з ТзОВ "Волиньіндустрія" генеральну угоду про дольову участь в будівництві житла – трикімнатної квартири загальною площею 88,62 м. кв., яка розміщена на п’ятому поверсі, будівельний номер АДРЕСА_1. На будівництво квартири відповідачем було сплачено 199395 грн., з яких 74395 грн. становили його особисті кошти, отримані ним від продажу власної успадкованої квартири, які він вніс на рахунок товариства у період з 4 липня по 9 серпня 2005 року (а.с. 5-35). Решту грошей в сумі 125 тис. грн. ним було сплачено 23 серпня 2005 року після отримання для даної цілі кредиту в акціонерно-комерційному банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" у розміні 25000 доларів США (а.с. 7-13, 36-37). Після здачі товариством будинку в експлуатацію ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 7 грудня 2006 року № 633-1, отримав свідоцтво про право власності на збудовану квартиру АДРЕСА_1 та зареєстрував своє право власності на дане нерухоме майно 19 січня 2007 року в КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації (14-15).

Крім того встановлено, що сторони добровільно провели розподіл іншого спільно нажитого майна і спір виник щодо придбаної у період шлюбу частково в кредит квартири.

Згідно п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) при вирішенні спору про право власності на будинок обов’язок виплатити заборгованість по позичці за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників будівництва.

При відсутності такої згоди обов’язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала. Ця обставина має прийматися судом до уваги при визначенні частки кожного учасника спільної власності і при вирішенні питання про грошові розрахунки між сторонами.

Встановлено, що на придбання спірної квартири відповідачем ОСОБА_2 було сплачено 199395 грн., з яких 74395 грн. є його власні кошти, що становить 37,3% від усієї суми вартості квартири на момент придбання (74395 грн. : 199395 грн.) х 100%), тобто площа квартири, яка була придбана на кошти відповідача дорівнює 32,6 кв.м. ((87,3 кв.м. х 37,3%) : 100%). Отже площа квартири, що була придбана в кредит, становить 54,7 кв.м. (87,3 кв. м. – 32,6 кв.м.). При цьому, вартість одного квадратного метра площі спірної квартири, яка сплачена за рахунок кредиту, складає 457 доларів США ( 25000 доларів США : 54,7 кв. ).

За період з вересня 2005 року по 20 січня 2011 року, проживання сторін у зареєстрованому шлюбі, сплачено платежі за кредитним договором в сумі 6760 доларів США (104 долар США х 65) ( а.с. 77-78), що становить 14,8 кв. м. (6760 доларів США : 457 доларів США (вартість 1 кв.м.)), отже дану частину квартири слід вважати такою, що оплачена за спільні кошти подружжя. Вартість даної частини квартири згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 2.06.20011 року становить 14227,24 доларів США (14,8 кв.м. х 961,3 доларів США (вартість 1 кв.м.)), що відповідно дорівнює 100891 грн. 10 коп. ( 14227,24 доларів США х 7,97 грн. (курс долара США).

Отже беручи до уваги наведені обставини, а також те, що спірна квартира розподілу не підлягає, частково придбана за рахунок позики, яку сплачує відповідач, позикодавець згоди на покладення обов’язку сплати кредиту на позивача ОСОБА_1, як співвласника частини квартири не дав (а.с. 181-184) та враховуючи те, що позивач не заперечувала проти отримання грошової компенсації за частину придбаного у шлюбі житла, колегія суддів вважає, що квартира підлягає виділенню відповідачу із сплатою ним грошової компенсації позивачу в сумі 50445 грн. 55 коп. (100891,10 : 2) тобто половини спільно сплачених сторонами за неї коштів.

Оскільки суд першої інстанції дослідив всі обставини справи, однак неправильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні відносини, то зважаючи на викладене колегія суддів вважає за необхідне прийняте судом рішення в частині розподілу квартири як спільного майна подружжя та стягнення з відповідача судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення вимог.

В решті рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням вимог ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України в користь позивача ОСОБА_1 слід присудити з відповідача відшкодування понесених нею судових витрат в сумі 624 грн. 45 коп. (504,45 + 120), тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задоволити частково.

рішення Луцького міськрайонного суду від 23 грудня 2010 року в даній справі в частині розподілу квартири та стягнення судових витрат скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволити частково.

Виділити ОСОБА_2 у приватну власність квартиру АДРЕСА_1, вартістю 668842 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 50445 грн. 55 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 624 грн. 46 коп., понесених судових витрат.

В решті рішення суду залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .