Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання недійсним протоколу зборів засновників підприємства, визнання права власності на квартиру, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про виселення та зняття з реєстраційного обліку за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 3 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2010 року,

У грудні 2005 року ОСОБА_6 звернулась до суду з зазначеним позовом та просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним протокол зборів засновників СП "Мехагробуд" від 3 вересня 2004 року, визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Посилалась на те, що будинок АДРЕСА_1 мав статус будинку для малосімейних. У квартирі АДРЕСА_1 проживала її родина. У 1984 році закінчена реконструкція вказаного будинку, його статус визначено як житловий будинок, отже його мешканці мають право на приватизацію квартир, про що вона звернулась із відповідною заявою до виконкому. Згодом їй стало відомо, що згідно з договором дарування від 1 грудня 2004 року СП "Мехагробуд" в особі директора ОСОБА_9 подарувало квартиру, в якій вона проживала, ОСОБА_7, тому просила визнати цей договір недійсним. Також просила визнати недійсним протокол зборів від 3 вересня 2004 року в частині вирішення питання про поділ квартир.

ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому, посилаючись на непорушність права власності, просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом зняття ОСОБА_6 та ОСОБА_8 з реєстраційного обліку та їх виселення.

Рішенням Рівненського міського суду від 3 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено. У задоволенні позову

ОСОБА_6 про визнання недійсним протоколу збору засновників від 3 вересня 2004 року та про визнання права власності на квартиру № АДРЕСА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування квартири задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові ОСОБА_7, суд виходив з того, що договір дарування порушує права ОСОБА_10, оскільки його вчинено з порушенням ч. 1, 3 ст. 203, ст.ст. 215, 216 ЦК України

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення особи на здійснення правочину має бути вільним і відповідати її внутрішній волі.

Згідно зі ст. 215, 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлено ст. 203 ЦК України, при цьому недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих,що пов’язані з його недійсністю.

Зазначені норми закону є загальними, які передбачають недійсність правочину, а тому у разі визнання правочину недійсним у зв’язку з порушенням вимог законодавства суд повинен у рішенні послатись також на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

Визнаючи договір дарування недійсним на підставі ч.ч.1, 3 ст. 203 ЦК України, суд взагалі підстави, передбачені зазначеними нормами, не обговорив та не встановив, який саме нормативний акт чи вимога якої норми закону порушена при здійснення правочину.

Крім того, висновок суду що при вчиненні правочину порушено права ОСОБА_6 є передчасним, оскільки його зроблено при неповно встановлених обставинах справи.

За змістом ст. ст. 13 ЦК України особа здійснює свои права в межах, наданих їй договором або законодавством, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

З огляду на це, відповідно до ст. 15 ЦК України особа має право на захист свого цивільного права, якщо воно законне або відповідає домовленості між сторонами и не порушує права та інтереси інших осіб.

Апеляційний суд послався на те, що ОСОБА_6 вселилась у спірну квартиру як член сім’ї батька ОСОБА_12, якому належить на праві власності інша квартира АДРЕСА_2 як виділений майновий пай при виході із засновників підприємства.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь які докази такого виділення.

При цьому в матеріалах справи є відповідь СП "Мехагробуд" (а.с.20) про те, що сім’я ОСОБА_12 у складі 4-х чоловік перебувала на черзі на отримання житла ( у т.ч. ОСОБА_10., в подальшому ОСОБА_6.) та їм у 1998 році була виділена трикімнатна квартира покращенного планування в АДРЕСА_2 У 1999 році сім’я ОСОБА_12 (за виключенням ОСОБА_6) переїхала до наданого приміщення.

Ухвалюючи рішення, суди не встановили, на яких підставах була отримана квартира сім’єю ОСОБА_12, чи була включена в склад сім’ї при наданні квартири позивачка, чи мала вона право на користування квартирою батька та чому його не реалізувала.

При цьому слід враховувати, що не реалізація свого права на заселення жилого приміщення, наданого особі в порядку черговості, може тягнути за собою наслідки у вигляді визнання ордеру недійсним.

Крім того, суду слід встановити фактичні обставини щодо надання квартири ОСОБА_7, а саме чи було це забезпечення жилим приміщення відповідно до черги на отримання житла, та які права та обов’язки сторін з цього факту випливають.

Враховуючи, що зазначені порушення допущені судами обох інстанцій, а встановлення зазначених обставин впливають на правовідносини обох сторін по справі рішення судів підлягають скасуванню у повному обсязі з направленням справи відповідно до ст. 338 ЦПК України на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід притягнути до участі в справі усіх осіб, інтересів яких стосуються заявлені позови.

Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 3 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2010 року скасувати.

Справу за позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання недійсним протоколу зборів засновників підприємства, визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про виселення та зняття з реєстраційного обліку направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.