розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 25 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, пені та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

Рішенням Рівненського міського суду від 25 березня 2011 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики в розмірі 47610 грн. 60 коп., пеню за невиконання умов договору в розмірі 11426 грн. 54 коп., а також судові витрати по справі.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необгрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. Вказує, що справа розглянута однобоко, упереджено, оскільки суддя, будучи зацікавленим в результаті розгляду справи, не заявив собі самовідвід. Окрім того, суд, видаляючись в нарадчу кімнату, не повідомив про постановлення окремої ухвали. Зазначає, що суд невірно зазначив у рішенні, що він відмовився від почеркознавчої експертизи, оскільки звукозаписом судового засідання підтверджується його згода та готовність надати вільні та експериментальні зразки почерку. Більш того, в ухвалі Верховного Суду України від 29 вересня 2009 року, котрою скасовані і направлені на новий розгляд рішення місцевого та апеляційного судів, прямо вказано, що по справі призначена, але не виконана почеркознавча експертиза через неповідомлення ОСОБА_3 про явку до суду для надання зразків підпису. Суд порушив принцип диспозитивності, оскільки завершив розгляд справи, не давши можливості оголосити в судовому засіданні свою заяву про збільшення позовних вимог, яка була ним подана заздалегідь. Стверджує, що судом дано невірну оцінку показам свідків по справі, зокрема ОСОБА_5, ОСОБА_6, стосовно того, ким саме була написана розписка про отримання грошей в борг. Наполягає, що судом невірно застосовано норми, які регулюють строк позовної давності щодо подачі позову та

Справа № 22-991/2011р. Головуючий у І інстанції –Бердій М.А.

Категорія: 19.27 Доповідач –Ковальчук Н.М.

стягнення пені. Посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову в позові ОСОБА_4.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказує на надуманість доводів апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права, необ’єктивності судді, неповноти судового розгляду. Просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнав.

ОСОБА_3 в судове засідання не з"явився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений, що стверджується поштовим повідомленням про вручення йому повістки. Про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення справи не подавав.

Від представника ОСОБА_3 до суду надійшла телеграма про перебування представника на конференції. Колегія суддів вважає причини неявки представника ОСОБА_3 не є поважними, жодних доказів про участь у конференції до суду не подано.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

За правилами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 30 жовтня 2001 року, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин положення статей 374, 375 ЦК України (1963) і правильно виходив з того, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення отриманої суми позики в розмірі 6000 доларів США, що на час розгляду справи еквівалентно 47 610,60 грн. та пені в межах однорічного строку позовної давності за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання в розмірі 2% в місяць в сумі 11426,54 грн. У зв'язку з цим і висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 також відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

З матеріалів справи вбачається, що договір позики між ОСОБА_4 і відповідачем, укладений у письмовій формі 30 жовтня 2001 року. За умовами договору ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 6 000 доларів США, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути цю суму в термін до 1 травня 2005 року. За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання сторони в договорі передбачили відповідальність у вигляді 2% пені від суми боргу щомісячно (а.с. 69).

ОСОБА_3 розписку про отримання коштів у позику, складену ОСОБА_6, підписав.

За положеннями ст. 374 ЦК УРСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальнику) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що розписку від 30.10.2001 року він не підписував і доларів у борг не брав.

Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Будь-яких доказів того, що підпис на розписці виконаний не ним, а іншою особою, ОСОБА_3 в судове засідання не подав.

Його покликання в апеляційній скарзі на те, що судом безпідставно не проведена почеркознавча експертиза не заслуговує на увагу, оскільки клопотання про проведення такої експертизи він заявляти відмовився.

Незаконним є його посилання на те, що суд першої інстанції мав би відібрати в нього зразки підписів на виконання ухвали суду від 11 червня 2008 року, що винесена судом за клопотанням позивачки ОСОБА_4 Вказана ухвала у вересні 2008 року повернута суду без виконання, а за результатами касаційного розгляду справа 29 вересня 2010 року направлялась на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується посилань апеляційної скарги на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з позовом до суду, то вони є безпідставними.

Згідно розписки у ОСОБА_3 виник обов’язок зі сплати пені після 1 січня 2004 року, тому можна вважати, що цей обов’язок продовжував існувати після набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року, а тому висновок суду про застосовування до спірних правовідносин положень цього Кодексу щодо стягнення пені є правильним.

Окрім того, вимоги ОСОБА_3 про застосування при розгляді справи позовної давності, розцінюється апеляційним судом як визнання ним наявності боргу.

Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду і не дають підстав вважати, що рішення суду є незаконним, а тому, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам у справі, вірно визначився у правовідносинах, що виникли між сторонами, і правильно вирішив спір. За таких обставин апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.