Головуючий по 1 інстанції 

Категорія : 19, 27 Попелюх Р.О.

Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М. І.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Західінкомбанк" на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 17 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Західінкомбанк" (далі – Банк), третя особа на стороні позивачів: ОСОБА_8, про визнання частково недійсним кредитного договору, –

В липні 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Банку, третя особа на стороні позивачів ОСОБА_8 про визнання частково недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що 1 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_7 було укладено договір кредиту №200-ФО, згідно якого останній отримав кошти в розмірі 500 000 грн., під 23% річних.

Зазначали, що у відповідності до п.3.2.4. Договору позичальнику за прострочення своєчасного погашення суми основного зобов’язання за кредитним договором та оплати нарахованих процентів нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення. Однак, крім оплати пені за ті самі порушення умов договору Банк в запропонованому позичальнику договорі передбачив повторну відповідальність того ж самого виду – оплату штрафу.

В підпункті 3.2.7. пункту 3.2. Розділу 3 Договору передбачено, що у разі порушення умов даного договору позичальник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми, а підпунктом 3.2.8 пункту 3.2. Розділу 3 Договору передбачено, що у разі порушення (невиконання) умов даного договору позичальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30% від простроченої суми боргу, незалежно від нарахування пені, збитків та інших стягнень.

Позивачі вважають що підпунктами 3.2.7. і 3.2.8. Договору передбачено повторну відповідальність одного виду - неустойку, за одне й теж саме порушення, що суперечить ст. 61 Конституції України, а також визначення неустойки в договорі в п.п. 3.2.7. у формі річних суперечить визначенню неустойки відповідно до вимог ст. 549 ЦК України.

рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 17 лютого 2011 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі на дане рішення Банк, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з"явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується не на повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог і визнаючи недійсними підпункти 3.2.7 та 3.2.8 пункту 3.2, розділу 3 Кредитного договору районний суд виходив з того, що відповідно до положень ст. 61 Конституції України ніхто не може двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення вважаючи, що пеня і штраф як різновиди неустойки відносяться до одного виду юридичної відповідальності однак повністю погодитись з даними висновками повністю не можна погодитись.

Так відповідно до змісту ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. При цьому однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти - ст. 1054 ЦК України.

При цьому стаття 546 наведеного Кодексу визначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином правова природа пені і штрафу не є повністю тотожною і є різними формами неустойки, спрямованими на захист цивільних прав і самостійними видами забезпечення виконання цивільно-правових зобов"язань.

Ураховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що оспорювані підпункти 3.2.7 та 3.2.8 пункту 3.2, розділу 3 Кредитного договору не суперечать чинному законодавству і підстави для визнання їх недійсними, що зазначені в позові, відсутні.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України та роз"яснень, що викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. N 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

При таких обставинах рішення суду першої інстанції як ухвалене при неповно з"ясованих обставинах, що мають значення для справи і невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Західінкомбанк" задовольнити частково.

рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 17 лютого 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Західінкомбанк", третя особа на стороні позивачів: ОСОБА_8, про визнання частково недійсним кредитного договору.

рішення набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.