розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Долинської міжрайонної прокуратури в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 до виконавчого комітету Долинської міської ради та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсним ордера №65 від 15.02.2000 року виданого ОСОБА_4 на вселення у квартиру АДРЕСА_1, скасування рішення виконавчого комітету Долинської міської ради №6 від 27.01.2000 року про надання зазначеної квартири та виселення відповідачів із квартири за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та виконавчого комітету Долинської міської ради на рішення Долинського районного суду від 25 березня 2011 року, -

У липні 2009 року прокурор Долинської міжрайонної прокуратури в інтересах ОСОБА_2. та у вересні 2010 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які об’єднані в одне провадження звернулись в суд з указаними позовами, мотивуючи позовні вимоги тим, що їм на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1

Проте рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради №6 від 27 січня

2000 року зазначену квартиру як службову надано на сім’ю ОСОБА_4 у складі трьох осіб. На підставі вказаного рішення 15 лютого 2000 року ОСОБА_4 видано ордер №65 на вселення з сім’єю з трьох чоловік у квартиру АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що рішення виконавчого комітету Долинської міської ради №6 від 27 січня 2000 року та видачею 15 лютого 2000 року ОСОБА_4 ордера на вселення з сім’єю у спірну квартиру порушується їхнє право спільної часткової власності на житло, позивачі просили задовольнити позов.

рішенням Долинського районного суду від 25 березня 2011 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Долинської міської ради №6 від 27.01.2000 року в частині надання службової квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та визнано недійсним виданий йому ордер №65 від 15.02.2000 року на вселення у вказану квартиру.

Цим же рішенням виселено з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Стягнуто в солідарному порядку з Долинської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 16,00 (шістнадцять) гривень судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ставлять питання про зміну оскаржуваного рішення та зобов’язати Долинську міську раду надати їм інше рівноцінне жиле приміщення, посилаючись на те, що вирішуючи даний спір суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права, так як неповно з’ясував обставини справи, не врахував зайняття ними спірної квартири на законних підставах, тому ухвалив помилкове рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду, виконавчий комітет Долинської міської ради в апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду у справі постановлене з допущенням порушення норм матеріального і процесуального права, тому підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову.

У судовому засіданні ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги, просить цю скаргу задовольнити.

ОСОБА_2 заперечив щодо задоволення апеляційної скарги і вважає рішення суду законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги виконавчого комітету Долинської міської ради та часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про визнання ордера на спірну квартиру недійсним і виселення відповідачів з спірної квартири відповідно, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є приватизованою з дотриманням вимог закону, належить позивачам на праві спільної часткової власності, тому рішення виконавчого комітету Долинської міської ради №6 від 27.01.2000 року в частині надання зазначеної квартири як службової ОСОБА_4 незаконне, а виданий 15.02.2000 року йому ордер №65 на вселення з сім’єю в цю квартиру недійсним.

Зазначений висновок грунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Так, на час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції (254к/96-ВР) , Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , Цивільного кодексу (435-15) 2004 року та Житлового кодексу (5464-10) .

Конституцією (254к/96-ВР) (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК).

Права власника житлового будинку,квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності. Даний факт підтверджується копією свідоцтва про право спільної часткової власності на зазначену квартиру та копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.8,11).

Відповідно до ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер визнається недійсним з підстав, передбачених ст. 59 ЖК УРСР.

Приймаючи рішення №6 від 27.01.2000 року в частині надання спірної квартири як службової ОСОБА_4 та видаючи йому 15.02.2000 року ордер №65 на вселення з сім’єю в цю квартиру виконавчий комітет Долинської міської ради зазначених вимог закону не врахував і не вернув уваги на те, що спірна квартира належить до приватного житла розпорядження яким не входить до компетенції виконавчого комітету Долинської міської ради.

У зв’язку з цим, суд правильно відхилив клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки в силу п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється.

Разим з тим, увалюючи рішення про виселення ОСОБА_4 з сім’єю з спірної квартири, згідно ч. 2 ст. 117 ЖК УРСР суд не звернув уваги на те, що при визнанні ордера недійсним у зв'язку з видачею його на жиле приміщення, на яке мають право інші особи (в тому числі на заселення), особам, що одержали цей ордер, має надаватись інше жиле приміщення, яке повинно відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.

За таких обставин, відповідно до ч.2 ст.117 ЖК УРСР слід зобов’язати виконавчий комітет Долинської міської ради надати ОСОБА_4 на сім’ю інше жиле приміщення, яке повинно відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером №65 від 15 лютого 2000 року.

Разом з тим, рішення суду в частині стягнення з відповідачів на користь позивачів у солідарному порядку судові витрати слід змінити, оскільки за змістом ст. 88 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати присуджуються пропорційно задоволення позову.

В іншій частині – доводи апеляційних скарг є необґрунтованими, правильність висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване судове рішення ухвалені без додержання норм матеріального права та судами допущені порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Долинської міської ради відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 задовольнити частково.

рішення Долинського районного суду від 25 березня 2011 року змінити.

Зобов’язати виконавчий комітет Долинської міської ради Івано-Франківської області надати на сім’ю ОСОБА_4 у складі чотирьох осіб жиле приміщення у м. Долині Івано-Франківської області яке повинно відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером №65 від 15 лютого 2000 року.

Зазначене рішення суду в частині стягнення у солідарному порядку з Долинської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 16,00 (шістнадцять) гривень судових витрат змінити й стягнути з виконавчого комітету Долинської міської ради на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 8 грн.50 коп. судового збору, 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 29 грн.50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в дохІд держави.

В решті рішення суду залишити без змін.

рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.