Головуючий у I інстанції –Жук М.І.

Категорія –цивільна

Доповідач - Шемець Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю "ПромКонтур", ОСОБА_10 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 березня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПромКонтур" до ОСОБА_10 про стягнення шкоди, -

В липні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь з відповідача 89746,38 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, посилаючись на те, що відповідач працював на посаді директора товариства з 29 вересня 2005 року. рішенням ради засновників товариства від 15 вересня 2009 року ОСОБА_10 було запропоновано підготувати звіт про фінансово-господарську діяльність товариства і подати його ревізійній комісії до 15 листопада 2009 року, проте відповідач не виконав дане рішення.

рішенням засновників від 11 березня 2010 року ОСОБА_10 було звільнено з посади директора товариства і проведеною аудиторською перевіркою встановлено, що ОСОБА_10 отримав під звіт і не повернув товариству 68031,40 грн, а також ним були здійснені витрати коштів товариства на особисті потреби в сумі 21714,98 грн.

Після уточнення позовних вимог позивач просив стягнути на його користь з відповідача витрачені на особисті потреби ОСОБА_10 7370,80 грн.

Оскаржуваним рішенням суду позовні вимоги ТОВ "ПромКонтур" задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_10 на користь позивача шкоду в розмірі 10000 грн, витрати з інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 15 грн. 91 коп., судовий збір в розмірі 100 грн., а всього 10115 (десять тисяч сто п"ятнадцять) грн. 91 коп, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ "Промконтур" просить рішення суду змінити, стягнути з ОСОБА_10 75402,20 грн. заподіяної шкоди.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму матеріальної шкоди, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази стосовно майнового стану відповідача, розміру його заробітної плати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_10 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову позивачу в задоволенні його позову.

Апелянт вважає, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону, посилається на істотні порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт посилається на недоведеність суми заподіяної шкоди; крім того, суд в рішенні не зазначив, в чому виражена його вина і чим це підтверджується; позивач не довів наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП України, для покладення на нього матеріальної відповідальності.

Заслухавши суддю–доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно оскаржуваного рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність факту заподіяння шкоди товариству з вини відповідача в сумі: 68031,40 грн.- заборгованість готівкових коштів, виданих в підзвіт відповідачу, та поточні виплати, що не відповідають господарській діяльності підприємства в сумі 21714,98 грн., що підтверджується аудиторським звітом від 29 грудня 2009 року, протоколами загальних зборів позивача про призначення/ звільнення з посади відповідача, п.9.11 Статуту товариства.

Проте, оскільки у справі відсутні докази про те, що шкода заподіяна злочинними діями відповідача з корисливою метою, тому враховуючи майновий стан відповідача, який не має інших джерел доходів, крім заробітної плати, суд зменшив розмір покриття шкоди до 10 тис.грн.

Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов"язків.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 (v0014700-92) з подальшими змінами "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" визначено, що виходячи з вимог ст. 10 ЦПК України суд у кожному випадку зобов"язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного, об"єктивного з"ясування обставин, від яких залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Зокрема, з"ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов"язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала вина працівника; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Згідно ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача 68031,40 коп. отриманих під звіт директором товариства ОСОБА_10, позивач посилався на п.2 ч.1 ст. 134 КЗпП України, якою передбачено повну матеріальну відповідальність працівника за шкоду, заподіяну з його вини підприємству, установі, організації у випадку, якщо майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

На підтвердження свої вимог позивач надав як належні та достовірні докази: аудиторський звіт щодо здійснення витрат та витрачання коштів ТОВ "ПРОМКОНТУР" від 29 грудня 2009 року, яким встановлено, що сума заборгованості готівкових коштів, виданих в підзвіт ОСОБА_10 становить 68031,40 грн. (а.с.187-202); копії видаткових касових ордерів, ксерокопії записів у касовій книзі та копії звітів про використання коштів за період з 15 грудня 2008 року по 16 липня 2009 року, надані апеляційному суду.

Апеляційний суд враховує, що аудиторський висновок є одним з письмових доказів; від призначення та проведення судово-бухгалтерської експертизи, запропонованої апеляційним судом, сторони відмовились: позивач у зв"язку з відсутністю необхідних коштів, відповідач виходячи з того, що обгрунтованість заявлених вимог у даному спорі має доводити саме позивач.

Щодо видаткових касових ордерів, витягів з касової книги, звітів про використання коштів, апеляційний суд враховує, що представником відповідача не заперечується факт отримання коштів, проте підставою для видачі ОСОБА_10 спірних коштів за видатковими касовими ордерами є "погашення підзвітних сум", тобто, кошти відповідач отримував не під звіт, а саме на погашення підзвітних сум.

Інших належних доказів на підтвердження факту отримання коштів відповідачем саме під звіт позивачем- апелянтом не надано.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що позивачу в задоволенні даної частини вимог належить відмовити за їх необґрунтованістю і недоведеністю.

Проте підлягають частковому задоволенню вимоги про стягнення коштів, витрачених відповідачем на потреби, що не відповідають господарській діяльності, в сумі 1832 грн., що підтверджується видатковою накладною від 12 червня 2008 року на придбання велосипеда TOMAHAWK FS з підписом про його отримання ОСОБА_10 (а.с.116), який не переданий товариству для взяття на облік, чим спричинено матеріальну шкоду, оскільки кошти витрачені не в зв"язку з виробничою діяльністю підприємства.

Вимоги про стягнення коштів з відповідача відповідно до видаткових накладних від 18 червня 2008 року, від 30 грудня 2008 року на а.с.117-119 не можуть бути задоволені, оскільки товар за цими накладними отримувала інша особа, а не відповідач.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового про стягнення з відповідача на користь позивача 1832 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником, стягнення 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 2003 грн., в задоволенні інших позовних вимог належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309ч.1 п.3, 4, 313- 315, 317, 319, 324 ЦПК України, ст. 134 ч.1 п.7 КЗпП України, апеляційний суд, -

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ПромКонтур", ОСОБА_10 –задовольнити частково.

рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 березня 2011 року –скасувати.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМКОНТУР" 1832 грн. на відшкодування шкоди, 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 2003 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.